Історія кіно - це, метафорично кажучи, "екранізація" історії загальної, її візуальний відгомін. Фільм може бути абсолютно "синхронним" тій історії у загальних чи там периферійних тенденціях гераклітівського її потоку; може залишитися у минулому, а то й у "давньоминулому" її часі; може, зрештою, "переплигнути" в її "футурум". Але він завжди - "дзеркало" історичного часу. Ба навіть коли його містифікує-фальсифікує, подає у спотворених образах. А проте - "віддзеркалює". У зв’язку з тезою, ба навіть аксіомою, невідпорного "історизму" кіно розгляньмо, так би мовити, кінематографічні "ювенілії" Миколи Павловича Мащенка.