Том 14

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/33218

Browse

Browsing Том 14 by Subject "communicative practical philosophy"

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Досвід війни та його суб'єктність крізь оптику провідних сучасних філософських підходів
    (Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2024) Амельченко, Олександра
    Статтю присвячено визначенню того, які сучасні філософські підходи є найбільш релевантними для опису досвіду людей під час війни. Ключовим у цьому плані постає питання про суб’єкта війни. Авторка виходить із того, що в сучасному філософському дискурсі війни переважає підхід, сформований у рамках аналітичної філософської традиції. Однак, як показано у статті, наявним в арсеналі останньої інструментам бракує методів для опису безпосереднього людського досвіду. Зокрема, війну розуміють як продовження політики, і тому суб’єктність мають лише ті, хто приймає керівні рішення щодо ведення війни. Дещо інший підхід пропонують представники комунікативної практичної філософії та етики спільної відповідальності. Однак здійснений у статті аналіз основоположних робіт Карла-Отто Апеля та Юрґена Габермаса, а також їхніх статей-реакцій на військові конфлікти демонструє, що й цьому підходу бракує досвідного виміру. Подолання цієї обмеженості можна знайти у представників феноменології і постструктуралізму. Зокрема, як показано у статті, в роботах Емануеля Левінаса і Яна Паточки можна знайти альтернативні визначення війни і належний інструментарій для опису досвіду перебування на фронті. Наприклад, у Е. Левінаса війна постає як основа політики, у Я. Паточки — як основа для сучасного політичного "миру". Авторка наводить паралелі між цими визначеннями й поглядами Мішеля Фуко, який визначав політику як продовження війни. Як і Е. Левінас і Я. Паточка, М. Фуко стверджував, що суб’єктність має той, хто перебуває на війні. Окрім того, проаналізовано погляди Жиля Дельоза і Фелікса Ґваттарі, які описували війну як явище, покликане знищити політику як таку, внаслідок чого суб'єктами війни у їхній оптиці постали військові. На підставі аналізу зазначених підходів авторка доходить висновку, що саме постструктуралістський і феноменологічний підходи здатні повернути суб'єктність людям, які переживають війни. Це робить ці підходи більш суголосними з дійсністю і новітніми тенденціями осмислення феномену війни у різних суміжних із філософією галузях.