У статті авторка розглядає збірки Віри Вовк "Меандри" і "Мандаля", виявляючи ритуальні інтенції поетичного тексту. З’ясовано, як саме функціональний взаємозв’язок обох книжок корелює з єдністю міфу та ритуалу, а також проаналізовано складне співвідношення вербального і невербального пластів. Визначено основні мотиви (загубленість у світі, шлях ззовні всередину для пізнання світу і власної суті) та ключові образи збірок. Мовну поліморфність, синестезію тексту, органічне поєднання гетерогенної символіки з питомою українською розглянуто в контексті ритуальної телеолоґії збірок.