Засновник тренду "Протиріччя та унікальність", який повністю обновив корейський кінематограф, є екстраординарною постаттю в даному контексті: у Південній Кореї режисурою займаються лише вихідці з привілейованих прошарків суспільства. І тут ми вперше стикаємось з кімкідуківським епатуванням публіки: Кім так ніколи і не отримав режисерської освіти. В його картинах співіснують дика, мало не гарячкова самодеструкція і ліризм, струни якого натягнуті до такої межі, що перетворюється в ультразвук який змушує нас відмовлятися від емпатійної насолоди від фільму, фактично елімінуючи її. Його макабричний і водночас наскрізь символічний стиль бачення гранично контрастує з нарочито "витонченими" формами.