081 Право
Permanent URI for this collection
Освітньо-наукова програма: Право
Browse
Browsing 081 Право by Subject "civil law"
Now showing 1 - 1 of 1
Results Per Page
Sort Options
Item Правовий режим віртуальних активів: цивільно-правовий аспект : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2026) Савченко, Єгор; Посполітак, ВолодимирДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 "Право" (08 – Право). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню цивільно-правової природи віртуальних активів та їх місця в системі об’єктів цивільних прав, особливостей правового режиму власності на віртуальні активи, а також приватно-правового обороту віртуальних активів, зокрема, з використанням смарт-контрактів, за договорами міни, в якості засобу платежу та обміну, і є вкладом до сучасної правової науки, що покликаний встановити нові та вдосконалити існуючі підходи цивільного права до врегулювання відносин, пов’язаних з оборотом віртуальних активів. У дисертації здійснено системну характеристику приватно-правового режиму віртуальних активів в Україні та країнах ЄС. На основі проведеного дослідження запропоновано напрями подальшого розвитку цивільного права, вітчизняного цивільного законодавства та законодавства про регулювання ринку віртуальних активів, з урахуванням економічного та технологічного феномену віртуальних активів. У роботі досліджено вітчизняні та іноземні наукові джерела у вигляді дисертаційних праць, монографій та наукових статей. Проаналізовано принципи Міжнародного інституту з уніфікації приватного права, звіти інших міжнародних та пан’європейських організацій, зокрема, Міжнародного валютного фонду, Ради фінансової стабільності, Європейського органу банківського нагляду, Європейського управління з цінних паперів та ринків, Банку міжнародних розрахунків. Також проаналізовано положення цивільного законодавства та законодавства про регулювання ринку віртуальних активів України та країн ЄС. Керуючись економічним аналізом права та підходами правового аналізу технологій, досліджено приватно-правову природу віртуальних активів та їх місце в системі об’єктів цивільних прав крізь призму їх базових економічних і технологічних характеристик, підходів до розуміння поняття віртуальних активів, а також їх категоризації. Встановлено, що віртуальний актив є унікальним та комплексним за своєю приватно-правовою природою об’єктом цивільних прав, адже, залежно від різновиду, може поєднувати в собі окремі базові ознаки матеріальної речі, інформації як різновиду нематеріального блага, майнового права на товар чи послугу, фінансового інструменту, грошей (грошових коштів), що унеможливлює віднесення віртуальних активів до категорії речей або будь-якого з існуючих підвидів речей. Проведено дослідження підходів, що склалися в доктрині та практиці вітчизняного права та права країн німецької традиції, зокрема, Німеччини та Ліхтенштейну, в питаннях місця віртуальних активів в системі об’єктів цивільних прав. Німецька правова традиція була обрана невипадково, оскільки вона характеризується однією з найбільш консервативних цивільно-правових доктрин речового права: при цьому Німеччина репрезентує класичний догматичний підхід щодо матеріальності речі, тоді як в Ліхтенштейні, попри спільне історико-правове підґрунтя, фактично визнав цифрові активи новим об'єктом цивільних прав, що дає змогу окреслити науково вагомий контраст. На підставі комплексного аналізу економічних, технологічних і правових характеристик віртуальних активів було визначено недоліки правового регулювання цифрових речей в Цивільному кодексі України і сформульовано пропозиції щодо їх усунення, зокрема зроблено висновок про необхідність віднесення віртуальних активів до самостійних об’єктів цивільних прав у складі категорії "цифрової речі" та чіткого їх відокремлення від нематеріальних благ, визначених ЦК України, а також цифрового контенту. На основі міжнародного та вітчизняного досвіду проаналізовано підходи до визначення поняття віртуальні активи, розглянуто питання співвідношення понять та сутності цифрових активів, цифрових речей, віртуальних активів, криптовалют та цифрових токенів, а також досліджено категоризацію віртуальних активів. Доведено, що цифрові речі та цифрові активи є тотожними категоріями за своєю сутністю, хоча їх можна розрізняти за юридичною та економічною природою походження. Цифрові речі та цифрові активи, у свою чергу, є родовими категоріями по відношенню до віртуальних активів, які виступають видовою категорією в даному контексті. Аналогічно зроблено висновки про те, що криптовалюти слід розглядати як видову категорію віртуальних активів, а цифрові токени як форму існування віртуальних активів, що є родовою категорією у наведеному співвідношенні. Запропоновано авторську концепцію класифікації віртуальних активів, яка враховує потреби учасників цивільних правовідносин в умовах цифрової економіки та сприяє формуванню чіткого юридичного підходу до їх правового режиму. Вперше здійснено чітке розмежування токенізованих грошей/активів та токенів електронних грошей/токенів, прив’язаних до активів; усунуто правову невизначеність в питаннях категоризації найбільш поширених криптовалют (Bitcoin, Ethereum); а також запропоновано підхід до вирішення нормативної дилеми розрегулювання токенів, прив’язаних до кількох офіційних валют. Розроблена таксономія передбачає дворівневу класифікацію віртуальних активів: на першому рівні - поділ на взаємозамінні (визначені родовими ознаками) та невзаємозамінні (визначені індивідуальними ознаками), а на другому рівні класифікації - на стейблкоїни та незабезпечені віртуальні активи. У свою чергу, стейблкоїни мають підвиди токенізованих грошей, токенізованих активів, токенів електронних грошей та токенів з прив’язкою до активів, а незабезпечені віртуальні активи поділяються на нативні токени, токени корисності та інші віртуальні активи. Досліджено питання використання віртуальних активів в якості засобу платежу та засобу обміну. Встановлено, що абсолютні законодавчі заборони на використання віртуальних активів в якості засобу платежу та засобу обміну не відповідають природі стейблкоїнів та криптовалют, а також унеможливлюють їх звичайний цивільно-правовий оборот. На цій підставі запропоновано надання стейблкоїнам, що представляють вартість або підтримують свою ринкову вартість, у співвідношенні 1:1, до певної офіційної валюти, декількох офіційних валют або ж певного високоліквідного, загальновживаного та низьковолатильного активу, статусу засобу обміну та засобу платежу, з урахуванням можливості застосування Національним банком України обґрунтованих та пропорційних заходів, направлених на пом’якшення ризиків загроз для каналів грошово-кредитної трансмісії та монетарного суверенітету. Також запропоновано дозволити використання криптовалют, які є нативними токенами, в якості засобу платежу та засобу обміну в цифровому середовищі у наступних випадках: (і) для оплати винагород постачальникам послуг, пов’язаних з оборотом віртуальних активів та маркет-мейкерам; (іі) для оплати винагород та інших вигод за забезпечення функціонування мережевих вузлів на основі DLT (у тому числі майнінг); (ііі) у межах розрахунків за смарт-контрактами, укладеними з використанням блокчейн-платформи, для якої відповідна криптовалюта є нативним токеном. Розглянуто проблематику використання віртуальних активів в якості об’єкту договору міни (бартеру), за якими віртуальні активи підлягають обміну на товари, роботи та послуги матеріального світу. Здійснено розмежування між економічними та правовими категоріями "загальноприйнятний засіб обміну", "засіб обміну", "об’єкт договору міни", "предмет договору міни" та "предмет обміну", що дозволило усунути правову колізійність та взаємозамінність зазначених понять у контексті використання віртуальних активів як засобу платежу та як об’єкту договору міни (бартеру). Встановлено, що приватно-правова природа договору міни (бартеру), а також юридична та економічна природа використання віртуальних активів, не передбачають обмежень в частині використання останніх у операціях обміну, в тому числі, на матеріальні товари, роботи чи послуги. Зроблено висновок, що доцільним з точки зору цивілістики вбачається застосування підходу, який передбачає встановлення на законодавчому рівні лише особливостей укладення та виконання договору міни а також забезпечення узгодженості термінів "засіб обміну", "об’єкт договору міни", "предмет договору міни" та "предмет обміну" в контексті положень щодо обміну віртуальних активів у актах цивільного законодавства, що дозволить підвищити юридичну ясність та уникнути прогалин в правовому регулюванні. Здійснено комплексне дослідження приватно-правової природи смарт-контрактів, з о гляду н а те, щ о здійснення обороту віртуальних активів з використанням DLT, включаючи переказ віртуальних активів або вчинення інших, більш складних двосторонніх правочинів, є неможливим без використання різних типів смарт-контрактів. Доведено, що смарт-контракт за своєю сутністю відповідає концепції договору, усталеній в межах інституту договірного права. Разом з тим зроблено висновок про те, що смарт-контракт виходить за межі простої фіксації волевиявлення сторін у формі комп’ютерного коду, а являє собою принципово новий різновид договору не лише за формою, а й за змістом. Водночас встановлено, що у разі наміру сторін використати смарт-контракт виключно як інструмент автоматизації виконання зобов’язань, закріплених у тексті укладеного між ними традиційного договору, такий смарт-контракт слід розглядати не як самостійний різновид договору, а як технічний засіб забезпечення виконання вже існуючих договірних умов. Запропоновано зміни до вітчизняних актів цивільного законодавства, спрямовані на запровадження в правове поле України нового різновиду договору - смарт-контракту, а також на забезпечення його повноцінного використання в приватно-правовому обороті. Здійснено науковий аналіз проблематики правового режиму володіння та власності на віртуальні активи як новітнього об’єкта цивільного права. Зроблено висновок, що суб’єкти цивільних правовідносин не можуть володіти віртуальним активом у розумінні вітчизняного інституту права власності. Це зумовлено тим, що віртуальний актив, як правило, існує у межах децентралізованої блокчейн- або іншої DLT-системи, що, з технічної точки зору, унеможливлює: (і) існування віртуального активу поза межами цифрового середовища, (іі) прямий доступ особи до віртуального активу та можливість безпосереднього панування над ним, (ііі) існування, оборот та зберігання віртуального активу за межами відповідної DLT-системи, (iv) безпосередню передачу віртуального активу від однієї особи до іншої: передача фактично відбувається шляхом зміни адреси, до якої прив’язаний запис про актив у розподіленому реєстрі. Запропоновано, з метою забезпечення належного застосування вітчизняного інституту права власності до віртуальних активів, прирівняти право доступу до віртуального активу до володіння ним, а право на розпорядження віртуальним активом - до права власності на такий віртуальний актив. При цьому, особу, яка законно володіє приватним криптографічним ключем пропонується вважати такою, що має право на доступ до віртуального активу, а особу, яка має право на доступ до віртуального активу, - такою, що має право розпорядження віртуальним активом, крім випадків, коли така особа здійснює торгівлю віртуальними активами із використанням запозичених у кастодіана віртуальних активів та/або грошових коштів. Окремо досліджено питання права володіння та права власності на віртуальні активи у випадках використання некастодіальних та кастодіальних цифрових гаманців. Встановлено, що у разі використання некастодіального цифрового гаманця саме суб’єкт цивільних правовідносин контролює приватний криптографічний ключ, володіючи ним, а відтак суб’єкту цивільних правовідносин як правило належить і повне право власності на віртуальний актив, зарахований на його некастодіальний цифровий гаманець. У випадку використання кастодіальних цифрових гаманців, кастодіан контролює приватний криптографічний ключ суб’єкта цивільних правовідносин або зберігає його віртуальні активи, набуваючи фактичного володіння віртуальними активами. Водночас зроблено висновок про те, що це не повинно автоматично спричиняти перехід права власності на віртуальні активи з огляду на фідуціарний характер правовідносин кастодіана та суб’єкта цивільних правовідносин. Разом з тим встановлено, що право власності суб’єкта цивільних правовідносин на його віртуальні активи може бути правомірно передано ним кастодіану, зокрема у разі, якщо такий суб’єкт цивільних правовідносин має намір здійснювати торгівлю віртуальними активами із використанням запозичених у Кастодіана віртуальних активів та/або грошових коштів.