У статті розглянуто діяльність Ради у справах Російської православної церкви як важливого
чинника державно-церковних взаємин у радянській державі. Авторка висуває концепцію
«посередницької» ролі Ради. «Зовнішнє посередництво» визначається ефективним засобом
повної ізоляції Церкви, що було одним з головних завдань державної політики в релігійній сфері.
«Внутрішнє посередництво» виконувало завдання руйнації інституційної структури Церкви,
ще однієї характерної лінії політики радянського керівництва щодо Церкви.