У цій праці автор аналізує польські номінації квітів (гвоздика, конвалія, незабудка, братки) як засоби символізації та стереотипізації їхніх рис. Розглядається, які стереотипні риси мовно-культурного образу відповідних квітів, відображені у загальнопольській та діалектних назвах, зазнали символізації, а які ні. Виявляються мотиваційні моделі виникнення християнських і польських народних символічних значень. Автор виконує дослідження, спираючись на засади когнітивної етнолінгвістики.