032 Історія та археологія
Permanent URI for this collection
Освітньо-наукова програма: Історія та археологія
Browse
Browsing 032 Історія та археологія by Author "Скальський, Віталій"
Now showing 1 - 1 of 1
Results Per Page
Sort Options
Item Антигетьманське повстання: причини, перебіг та політична пропаганда (листопад-грудень 1918 року) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2026) Василинчук, Артем; Скальський, ВіталійДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 "Історія та археологія" (03 – Гуманітарні науки). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертація присвячена комплексному дослідженню Антигетьманського повстання листопада–грудня 1918 р. як військово-політичного конфлікту доби Української революції 1917–1921 рр. У роботі досліджено міжнародні, політичні, соціальні та військові передумови повстання, процес його підготовки, перебіг бойових дій у різних регіонах України, а також особливості інформаційно-пропагандистського протистояння сторін. Листопад 1918 р. ознаменувався карколомними трансформаціями геополітичної ситуації у Східній Європі. Поразка Центральних держав у Першій світовій війні та розпад Австро-Угорської імперії свідчили про неминуче припинення їхньої військової присутності в Україні. Це, у свою чергу, актуалізувало загрозу масштабної експансії з боку як більшовицької Росії, так і підтримуваних Антантою білогвардійських формувань Півдня Росії. Усвідомлення незворотності цих зовнішньополітичних змін було очевидним як для керівництва Української Держави, так і для чисельних опозиційних їй сил, в першу чергу – українських. Спробою виходу із складної геополітичної ситуації для керівництва Української Держави стала "Федеративна грамота" з небільшовицькою Росією. Такий крок мав на меті заручитися підтримкою країн Антанти і досягти введення на територію України її військ, що мали би замінити німецькі. Однак цей крок остаточно підірвав довіру до влади в очах українських політичних сил, що дало їм привід для початку виступу. Між тим, важка геополітична ситуація доповнювалася вкрай складним внутрішньополітичним положенням держави, спричиненим невдоволенням її економічним, соціальним та національним курсом, який ще задовго до проголошення "Федеративної грамоти" спричиним появу великої кількості підпільних та повстанських груп різного спрямування на всій території України. У цих умовах виступ Директорії швидко переріс у загальнонаціональне Антигетьманське повстання, яке охопило майже всю територію Української Держави. Перебіг цього конфлікту протягом листопада–грудня 1918 року визначався не лише суто військовим протистоянням на полях боїв у ключових оперативних зонах, а й розгортанням інформаційної війни. Мобілізація мас протиборчими сторонами (Директорією, Гетьманатом та більшовицькими структурами) відбувалася зокрема через залучення інструментів політичної пропаганди (періодичної преси, відозв та листівкового матеріалу), що перетворило її вплив на один із вирішальних факторів військового успіху. Між тим, в українській історіографії конфлікт традиційно оцінювали переважно з політичної точки зору, звертаючи увагу на причини, наслідки початку повстання і відповідно ступінь користі або шкоди, який воно завдало українському державотворенню. Праці які досліджували зазначену тематику традиційно мали значну ступінь ідеологічної заангажованості, яка бере витоки у перших спробах висвітлення конфлікту його безпосередніми учасниками у міжвоєнний період. Зокрема можна виділити «гетьманський» та умовний "петлюрівський" погляд на повстання. Ця тенденція значною мірою є актуальною і досі. Тому у дисертаційному дослідженні було переважно здійснено фокус на військовому перебігу конфлікту, а також інформаційно-агітаційній діяльності сторін конфлікту як таким його аспектам, які не були дослідженні на належному рівні. На основі широкого комплексу архівних джерел, періодичної преси, мемуаристики, листівок, нормативно-правових актів та історіографії здійснено реконструкцію перебігу Антигетьманського повстання як цілісного конфлікту загальноукраїнського масштабу. Доведено, що повстання не було короткотривалою локальною акцією або виключно політичним виступом Директорії УНР, а являло собою масштабний військовий конфлікт із різним рівнем інтенсивності бойових дій у окремих регіонах Української Держави, а також протистоянням не лише двох, а цілої низки сторін. У дисертації встановлено особливості перебігу бойових дій на території Української Держави, яку для зручності викладу було поділено на Правобережну, Лівобережну та Південну оперативні зони. Окремо було досліджено облогу Києва як ключовий етап конфлікту. Виявлено, що встановлення влади Директорії відбувалося нерівномірно та значною мірою залежало від локальної військово-політичної ситуації, співвідношення сил, діяльності місцевих повстанських осередків, втручання зовнішніх сил та специфіки регіональної соціальної структури. Спростовано поширене в історіографії уявлення про одночасний і швидкий перехід усієї території України під контроль Директорії після бою під Мотовилівкою, зокрема виявлено, що на момент зречення гетьмана значна кількість територій все ще не перебувала під контролем Республіканських військ. Окрему увагу приділено аналізу військового потенціалу сторін конфлікту, їх стратегічних намірів, мобілізаційної політики, особливостей функціонування гетьманських та повстанських військових формувань, а також впливу зовнішньополітичної ситуації на розвиток бойових дій. Встановлено, що важливими чинниками поразки Української Держави стали міжнародна ізоляція, криза системи державного управління, незавершеність формування регулярної армії та неспроможність забезпечити стабільний контроль над регіонами. У роботі вперше комплексно досліджено інформаційно-пропагандистський вимір Антигетьманського повстання. Проаналізовано основні пропагандистські наративи гетьманських сил, Директорії Української Народної Республіки, більшовиків, російських монархічних та інших політичних угруповань. Визначено характерні образи ворога, держави, армії та політичного майбутнього України, що використовувалися сторонами конфлікту. Доведено, що пропаганда відігравала важливу роль у формуванні суспільних настроїв, мобілізації населення та легітимації політичної боротьби. Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше здійснено комплексну реконструкцію перебігу Антигетьманського повстання на загальноукраїнському та регіональному рівнях із залученням значного масиву архівних матеріалів та маловідомих джерел. Вперше системно досліджено пропаганду сторін конфлікту, насамперед пресу та листівки, як складову військово-політичного протистояння, а їх матеріали вперше веденно в науковий обіг. Було запропоновано нові підходи до визначення причин повстання, його масштабів, характеру бойових дій, ролі локальних повстанських осередків, залученості німецьких та австро-угорських військ і факторів, які визначили результат конфлікту. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання його матеріалів і висновків при підготовці узагальнюючих праць з історії Української революції 1917–1921 рр., історії Української Держави та Директорії УНР, навчальних курсів з історії України, військової історії та історії політичної пропаганди, а також у науково-популярних і меморіальних проєктах. Завдяки відновленню хронології перебігу конфлікту на території Української Держави стало можливим створення карт (розміщенних у Додатках), які ілюструють перебіг конфлікту у форматі день за днем, дозволяють скласти уявлення про умовний контроль над тими чи іншими населеними пунктами з боку сторін у певну дату та можуть бути у подальшому використанні при складанні атласів і карт для дослідників Української революції та громадянської війни на території колишньої Російської імперії. Також у роботі згадується багато імен видатних діячів часів Української Революції, роль яких під час подій Антигетьманського повстання була невідома, що дозволить іншим дослідникам більш ретельно дослідити цей період їх біографії. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що поділяються на тринадцять підрозділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків (картографічні матеріали, а також листівки випущені під час конфлікту).