Мені випала честь свого часу навчатися в університеті "Києво-Могилянська Академія". Серед моїх колег-студентів було багато яскравих особистостей, а значна кількість моїх професорів були справжніми світилами в своїх галузях. Перебіг нещодавньої кампанії з виборів Президента України дозволив мені пересвідчитися в правдивості двох нижче наведених тверджень: Мої професори з Могилянки здатні навчати мене й сьогодні, через двадцять років після мого випуску з Alma Mater
Більшість з моїх професорів залишаються моральними авторитетами для мене - так, як це було колись під час мого навчання
Власне, цей есей - спроба пригадати події січня - квітня 2019 року, завдяки яким я вкотре відчув гордість через свою причетність до Всесвіту Могилянки. І завдяки яким я нарешті зрозумів справжній сенс пророчого афоризму Володимира Полтавця: "Час плинний, Академія вічна". Я згадуватиму як конкретні персоналії, так і робитиму певні узагальнення. Це є моєю власною неформальною ‘Scrum/Agile Retrospective’ в царинах, далеких від проектів розробки програмного забезпечення.