У статті аналізується тріумф вистави "Брати Карамазови" на премії "Київська Пектораль", де постановка здобула перемоги майже в усіх головних номінаціях (режисура, чоловіча та жіноча ролі, сценографія, дебют). Автор статті піддає сумніву доцільність такої "надуваги", розглядаючи її як симптом кризи театральної критики та рецепції. Вистава трактується як спроба реанімації "великого стилю" та академічної монументальності, що, на думку критика, входить у резонанс із застарілими "імперськими" кодами та тоталітарною естетикою. Попри високу оцінку окремих акторських робіт (О. Богдановича та В. Спесивцевої), загальне вирішення вистави критикується за надмірну літературність, відсутність цілісного ансамблю та тяжіння до кітчу в масових сценах.