Після перегляду фільмів Кім Кі Дука виникає відчуття, що на білому полотні екрана побачимо червоні бризки крові, якою перенасичене його кіно. Жорстокість фільмів Кім Кі Дука — це насамперед тілесне сприйняття фільму, але також і поштовх до рефлексій над природою власного тіла та спосіб через переживання в собі чужого болю відчути подих священного. Якщо раніше режисер, вдаючись до насильства на екрані, ставив перед глядачами низку нерозв’язних питань, то останні три фільми більшою мірою вже рефлексують над природою тілесності та жорстокості, хоча на першому місці, як і завжди у цього корейського режисера, залишається поетика кінообразу, що впливає своїм особливим, східним естетизмом.