У статті аналізується студентська робота режисерки Марини Горбач "Банка" — короткометражна ігрова стрічка, що отримала визнання на фестивалі "Пролог-2005". Автор розглядає фільм як взірець української кіношколи, де візуальний образ і графічна точність кадру домінують над словом. Особливу увагу приділено центральній метафорі — банці, яка трансформується протягом сюжету від символу самотності, контрактного рабства та сюрреалістичного відчуження до образу сімейного затишку та нового життя. У статті відзначається майстерність операторської роботи, містична атмосфера "безсловесного" кіно та роль звукорежисури у створенні емоційного ландшафту стрічки.