Кіно-Театр. 2005. №6

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/26671

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2005. №6 by Author "Іванишина, Лариса"

Now showing 1 - 3 of 3
  • Thumbnail Image
    Item
    Вибачте, Олександре Петровичу!
    (2005) Іванишина, Лариса
    Довженку дивом вдалося уникнути розстрілу 1934 року, коли у списках НКВС на ліквідацію він значився серед перших. Але жорстоке покарання тоталітарної системи наздогнало його в 1943-му. У розквіті сил - у віці 48 років — влада влаштувала йому найжорстокішу обструкцію, позбавивши можливості ставити фільми. "Мічурін" - ото й усе з його кінодоробку за останні 13 років життя. Тому Олександр Довженко у своїх щоденниках неодноразово бідкався, що йому доводиться марнувати свій час. Залишалося слово — і він писав, бо його потужний талант шукав виходу. Але був у його нетривалому житті час, - кінець 20-х, коли він устиг вскочити в поїзд, що мчав у безсмертя. Тоді за три роки — три шедеври, один із яких світового значення. Тому життя його не змарноване. А що можемо сказати про себе з огляду на те, змарнованим чи ні є наше життя? І з огляду на те, чи вшанували як належало б велетня світового кіно до його 110 роковин? Письменницька і публіцистична спадщина Довженка видана значними тиражами і читачі можуть користуватися нею в бібліотеках, якщо не встигли ці книги придбати самі. Якщо ж говорити про видання його фільмів на відео і на DVD для широкого продажу, то це поки що залишається мрією кіноманів та викладачів вузів, де вивчається творчість митця. Вибачте, Олександре Петровичу, нам. За нашу нікчемну суєту, марнування часу у боротьбі за посади, за багатство — за цими всіма клопотами забуваються цінності вічні і нетлінні. Але оскільки вони вічні і нетлінні, то житимуть вони, щоправда у відеотеках багатьох країн світу, окрім нашої. Тої, де Довженко народився, де творив свої кіношедеври.
  • Thumbnail Image
    Item
    Життя - гра : [рецензія]
    (2005) Іванишина, Лариса
    Сергій Параджанов творив колажі. У цій же "техніці" виконана й книжка "Колаж на тлі автопортрета". Більше сорока авторів написали спогади про нього, а грузинський кінознавець Кора Церетелі уклала їх у сім розділів, доповнивши їх хронікою життя і творчості Сергія Параджанова і покажчиком імен і назв. До колажу додасться і голос Параджанова, чиї розповіді, наприклад, "Як я спав на портреті Сталіна", "Як я торгував очима" та багато інших скидаються більше на анекдоти, аніж на правду, але в цьому їх чарівність. Саме визначення розділів - гра перша, гра друга і т.д. Назви промовисті: "Людина-свято", "Король блазнів", "Краса — моя хвороба", "Прекрасний, але нестерпний", "Дійсність треба вміти домислити", "Це — замогилля", "Третє око". Вибудувані вони в хронологічній послідовності. Імена тих, хто згадує, представляють розмаїття людей, з якими спілкувався Параджанов, включаючи колишніх в’язнів, з якими він відбував строк. Серед авторів - Тоніно Гуерра, Белла Ахмадуліна, Георгій ПІенгелая, Георгій Якутович, Юрій Іллєнко, Володимир Наумов, Майя Плісецька, Лариса Кадочникова, Алла Демидова, Софіко Чіаурелі, й що дуже приємно - говорять вони насамперед про Параджанова, і не загальними фразами, а змальовують конкретні випадки, події, казуси, розігрування, які так любив герой книжки. Щодо проявів безмежної фантазії в житті найбільше історій у його тбіліських колег та знайомих, в тому числі родичів Сергія Йосиповича.
  • Thumbnail Image
    Item
    Ще один божевільний
    (2005) Іванишина, Лариса
    Дмитро Лаленков народився 4 травня 1966 року в місті Стаханов (тепер Кадіївка) Луганська область. У дитинстві серйозно займався боксом, був чемпіоном України. Дідусь Дмитра Лаленкова був диригентом, батько — Валерій Лаленков грав у симфонічному оркестрі. Один рік навчався у музичному училищі імені Глієра, на факультеті вокалу. Дмитро Лаленков закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (зараз Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого). Працював у Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки. Знявся у фільмах: "Каїн" (1992), "Дике кохання" (1993) "Жорстока фантазія" (1994), "Принцеса на бобах" (1997), "Слід перевертня" (художник Симоненко),"Життя як цирк", "Доярка з Хацапетовки ": "Виклик долі" та інших. Роль Роми в комедійному телесеріалі "Леся+Рома" (2005–2007). В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працював з 2009 по 2016 рік. Дебютував 16 жовтня 2009 року у прем'єрній виставі "Граємо Чонкіна" у ролі Плечового. Послання фільму якраз і полягає в тому, щоб нагадати: жоден злочин не минає безкарно, щодо покарання причетні й надприродні сили. Це виглядає цілком зрозумілим і актуальним в часи тотальної безкарності злочинців.