Кафедра філософії та релігієзнавства
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Курси логіки в Києво-Могилянській академії(Критика, 2005) Симчич, МиколаСеред рукописних курсів професорів КМА, що збереглися до нашого часу, провідне місце посідають курси логіки. Діалектика і логіка були єдиними філософськими курсами, дозволеними для викладання указом короля Владислава IV від 1635 р. Хоча крім них з самого початку читалися й інші філософські курси, однак, зі всіх збережених до сьогоднішнього дня, вони представлені найбільше. Між 89 рукописними збірниками, виділеними як філософські курси професорів КМА в описі Стратій, Андрушка і Литвинова, 78 містять у собі діалектику і логіку' або одну з них. Крім того, 25 курсів діалектики містяться в риторичних збірниках. Завдяки такому широкому представленню, саме з курсів діалектики і логіки можна найадекватніше судити про особливість філософської культури на різних етапах історії КМА. Про те, що ці курси повністю відповідають для такої ролі, свідчить їхнє місце в системі викладання філософії.Item Викладання філософії в єзуїтських колеґіумах XVI-XVII століть та Києво-Могилянській академії(Критика, 2005) Котусенко, ВікторЦілком імовірно, що ми перебуваємо на порозі несподіваних відкриттів у галузі української філософії XVII століття. Судити про це можна з декількох причин. По-перше, розвиток медієвістики минулого століття в дослідницьких інституціях Європи та Америки виявив, що найцікавіші з сучасної філософської точки зору і дуже маловідомі раніше досягнення, зокрема у метафізиці, логіці, й особливо - семіотиці, лише починаються у XIII—XIV століттях, і на період XV-XVII століття набувають розмаху. Інакше кажучи, виглядає так, що, можливо, кульмінацією латиномовного періоду західноєвропейської філософії було далеко не XIII століття, як загалом уважали раніше, а пізніший період. І хоча у філософії пізнього Середньовіччя, Ренесансу та схоластичних традицій епохи раннього Модерну досі надзвичайно багато білих плям, фундаментальні зрушення у тому, що сучасні історики філософії знають про "другий" схоластицизм XVII—XVIIІ століть, відбулися. По-друге, постмодерні тенденції сучасної філософії впливають на пріоритети істориків філософії, які все частіше віднаходять конгеніальні елементи у перших свідомих антимодерністів - викладачів філософії в освітніх закладах Європи XVI—XVIІІ століть. Особливо багато цікавих для постмодерних дослідників елементів у семіотиці.Item XVII сторіччя в історії української філософії(Критика, 2005) Горський, ВіленУ багатовіковій історії України яскравим зблиском позначено XVII століття - доба потужних рухів, подій, які викликали не лише докорінні зрушення в суспільному, культурному житті українського народу, а й надали їм дійсно загальноєвропейського масштабу. Велика козацька війна та події наступних десятиліть, спричинені нею, сприймаються в усій Європі як такі, що за масштабом співмірні англійській революції. Не випадково, як зазначав польський історик Людвік Кубаля, Кромвель і Богдан Хмельницький "приваблювали тоді до себе ледве не виключну увагу заходу і сходу Європи". Не менш складні процеси відбуваються в цей час у сфері релігійного життя у зв’язку із суперечливою взаємодією на ниві української культури Slavia Ortodoxa і Slavia Latina. Бурхливі зміни в суспільному і релігійному житті зароджують нову хвилю в літературі і мистецтві, що репрезентує новий значний етап в історії культури.Item Філософська спадщина Києво-Могилянської академії : стратегії дослідження(Критика, 2005) Ткачук, МаринаЯк відомо, філософська спадщина Києво-Могилянської академії становить предмет стійкої уваги українських істориків філософії щонайменше з середини 60-х рр. минулого століття. Саме в ті часи Інститут філософії АН УРСР розгорнув систематичну роботу з вивчення філософських курсів києво-могилянських професорів - роботу, в результаті якої до історії української філософії було вписано одну з найважливіших її сторінок. Зусиллями київських і львівських науковців - Валерії Нічик, Марії Кашуби, Ярослави Стратій, Володимира Литвинова, Віктора Андрушка, Івана Паславського, Ігоря Захари та ін. - вперше здійснено дешифрування, переклад і публікацію низки курсів логіки, фізики (натурфілософії), метафізики, етики, прочитаних у Києво-Могилянській академії у XVII - першій половині XVIII ст. видано значну кількість наукових праць, присвячених їх аналізу.Item Сучасна енциклопедистика: тенденції розвитку : монографія(Державна наукова установа "Енциклопедичне видавництво", 2023) Киридон, Алла; Арістова, Алла ; Білецький, Володимир; Бойко, Олександр; Булах, Світлана; Вербич, Наталія; Вечерська, Ольга; Вечерський, Віктор; Водолазька, Світлана; Гайко, Геннадій; Гнатишин, Оксана; Горкуша, Оксана; Демочко, Ганна; Доброносова, Юлія; Дояр, Лариса; Єнін, Максим; Заболотна, Тетяна; Зав’ялова, Людмила; Козловець, Микола; Коляструк, Ольга; Корновенко, Сергій; Косяк, Світлана; Крайнікова, Тетяна; Кузнець, Тетяна; Кушнір, Леонід; Кушнір, Людмила; Ланде, Дмитро; Олексенко, Лілія; Остапенко, Тетяна; Пасічна, Юлія; Петренко, Ірина; Подолець, Катерина; Присяжнюк, Юлія; Робак, Ігор; Рогушина, Юлія; Титаренко, Віта; Троян, Сергій; Удод, Олександр; Федотова, Оксана; Филипович, Людмила; Шкуров, Євген; Шліхта, ІринаРепрезентаційний спектр змістового наповнення монографії (композиційно має шість розділів) увиразнює дослідницький поступ в осмисленні подієвої парадигми в ретроспективі та сьогоденні (чільне місце відведено рецепції російсько-української війни), біографічних розвідок, загальних принципів формування, систематизації та особливостей енциклопедичного контенту; розглянуто практичний досвід створення енциклопедій, прикладні аспекти розвитку енциклопедичної справи в різних галузях наукового знання; засади створення та тенденції розвитку електронної енциклопедистики; можливості використання штучного інтелекту в енциклопедистиці; акцентовано увагу на чиннику мовленнєвої культури та правописних нормах; роль енциклопедій у протидії дезінформації; важливість накопичення й збереження енциклопедичної інформації для популяризації національно-культурної ідентичності тощо. Таке тематично-стилістичне розгалуження уможливлює маркування відповідей на численні питання, які безпосередньо стосуються українських енциклопедичних реалій, концептуалізацію основних засад та увиразнення основних тенденцій. Видання розраховане на науковців, фахівців та всіх зацікавлених проблематикою енциклопедистики.Item Інформаційно-довідникові матеріали воєнно-історичного спрямування: виклики сучасних воєнних реалій(Державна наукова установа "Енциклопедичне видавництво", 2023) Титаренко, ВітаПідрозділ 1.6. з монографії "Сучасна енциклопедистика: тенденції розвитку", у якому висвітлена інформація про інформаційно-довідникові матеріали воєнно-історичного спрямування. Вона має важливе значення для формування цілісного державницького світогляду громадян України (як військових, так і цивільних), утвердження їх національної ідентичності, патріотизму, збереження історичної пам’яті, воєнних традицій свого народу.Item П'ять видів безсмертя(2023) Богачов, АндрійАвтор розвиває думку про те, що давньогрецька філософія починається зі спроб перших теоретиків, зокрема Платона, довести безсмертя душі. Для них це передусім означало обґрунтування того, що людина ніколи не може уникнути моральної відповідальності чи кари за свої переступи. Цей вид безсмертя, або цю теорію безсмертя, автор зіставляє з уявленням давніх греків про земне безсмертя імені. Якщо грек не зажив слави у творчій царині свободи (політика, війна, спорт, наука та мистецтво), то він не виходить за межі свого тілесного існування завдяки оповіді родової пам’яті. Крім того, перший вид безсмертя розглянуто в аспекті морального песимізму Платона, другий вид — в аспекті морального оптимізму й обидва — в аспекті філософської відповіді на питання про добре та щасливе життя. Третій вид безсмертя автор визначає як фаустівське безсмертя модерної доби. Цей вид безсмертя пояснюється через поняття фаустівської людини, тобто на підставі ідеї Й. В. Ґете про самоздійснення особистості в діяльності вільної народної спільноти. Цей вид безсмертя протиставлено поняттю ескапічного безсмертя, що його такі митці, як О.С. Пушкін і М.А. Булгаков, описували як найбільше досягнення модерної творчої особистості за умов суспільної неволі. Поняття медіального безсмертя визначається як постмодерна ідея про те, що бажана унікальність особистості завіряється її суспільним визнанням за посередництва сучасних цифрових засобів комунікації, тобто медіальним чином. Основний текст містить важливі посилання на "Доповнення", розміщені після цього тексту. Для розуміння діалогічного характеру дослідження варто читати "Доповнення" разом з основним текстом, а не після нього.Item Деколонізація української культури: політика воук чи національне пробудження?(2023) Гомілко, ОльгаCтаттю присвячено деколонізації української культури як важливого чинника націотворення в європейській перспективі. Водночас деколонізація є актуальним трендом у західній академічній думці, котрий втілюється в соціальній активності, зокрема в русі воук та куль турі скасування. Постколоніальні дослідження стали полем інтелектуальної битви. Ці дослідження проводять нову лінію фронту в культурних війнах. Переосмислення західної культури у світлі її імперського експансіоністського минулого визначає мету деколонізації. Однак тенденція до політизації руху воук та культури скасування містить ризики розхитування базових цінностей західної культури — свободи думки та верховенства права, тоді як деколонізація української культури має інше призначення. На відміну від культурної деколонізації в західних країнах, культурна деколонізація в Україні спрямована на легітимацію сучасних єв ропейських цінностей (Лісабонська угода 2007 р.) шляхом подолання "російськоорієнтованої" (євразійської) традиції мислення. Виявлення автентичних змістів української культури та спростування її імперськорадянських тлумачень — одне з головних завдань деколонізації української культури. У статті запропоновано порівняльний аналіз української та західної версій деколонізації культури з метою уникнення некритичних запозичень та ігнорування особливостей українського контексту. Для успішної деколонізації української культури потрібне розроблення її 1) концепції, 2) методів теоретичного обґрунтування та 3) способів практичного втілення. У статті йдеться про те, що деколонізація української культури вможливлюється за умови позбавлення її дослідницьких стратегій колоніальних впливів, котрі виявляють ознаки імперської та радянської наукової парадигми соціального та гуманітарного знання. Ключові поняття пропонованої статті стосуються праць Найджела Ґіґара (2023), Дуґласа Мюрея (2022), Лінди Мартин Алкоф (2023), Джона Дарвіна (2009), Квасі Квартенґа (2013), Ярослава Грицака (2022), Сергія Плохія (2021, 2023), Тимоті Д. Снайдера (2017, 2918) та ін.Item Публікації з філософії Індії, Китаю та Японії на сторінках журналу "Східний світ" (2018-2021)(2023) Капранов, СергійОгляд публікацій, присвячених філософії Індії, Китаю та Японії – наукових статей та перекладів джерел – у журналі "Східний світ" з 2018 по 2021 рр. (сюди не включено буддологічні публікації).Item Антитеза "Захід – Росія" в історіософських міркуваннях київських академічних філософів поч. ХХ ст.(2023) Пастушенко, ЛюдмилаУ статті вперше здійснено критичний аналіз історіософських поглядів представників київської академічної філософії поч. ХХ ст., з метою висвітлення способу рецепції російських ідеологічно забарвлених наративів, зокрема, концепції протиставлення Заходу і Росії та ідеї месіанського призначення Росії. Виявлено та реконструйовано характерні особливості витлумачення київськими академістами ідеї антитези західно-європейської та російської культур, висвітлено історико-культурний ті суспільно-політичний контексти виникнення та поширення цієї ідеї. З’ясовано вплив слов’янофільської теорії на формування проаналізованих наративів. Продемонстровано неоднозначність та поліваріативність сприйняття в київському інтелектуальному просторі антитези "Захід – Росія" та теорії російського месіанізму. Визначено, що попри відмінність в інтерпретації, проаналізовані концепції мають спільну характерну рису – осмислення протистояння двох типів культурного розвитку за релігійно-національними ознаками. Водночас виокремлено та проаналізовано неординарний для тодішнього академічного середовища критично-полемічний розгляд російських наративів, представлений у творчості професора КДА П. Кудрявцева. У статті показано, що в київському академічній думці виникає опозиційна до загальнопоширеної в російському суспільстві критична візія ідей месіанізму російського народу, протиставлення російського цивілізаційного шляху західноєвропейському. Доведено, що П. Кудрявцев чи не єдиний серед академічних професурів виступив із критикою намагання російської держави використати релігію в якості виправдання власного мілітаризму та експансії.Item Збереження культурної спадщини України в умовах війни: практики міжнародної взаємодії(2023) Рогожа, МаріяДосліджується досвід збереження культурної спадщини у воєнному конфлікті в Україні та міжнародна співпраця на цьому шляху. Здійснюється історична реконструкція правового забезпечення збереження культурної спадщини, що може слугувати контекстом української ситуації. Для її прояснення використовується метод ситуаційного аналізу. Ситуації з Музеєм Г. С. Сковороди в селі Сковородинівка на Харківщині та Іванківським історико-краєзнавчим музеєм розгортаються у часі і просторі і фокусують теоретичну рамку. Показується, що в Україні сьогодні у війні розмивається "поле бою" і військові дії розповсюджуються на території, де перебуває цивільне населення і знаходяться об'єкти культурної спадщини. Разюча відмінність у ставленні до надбань культурної спадщини людства під час воєнних конфліктів оптимістичного модерного ХІХ та поостмодерністськи релятивістичного ХХ століть унаочнює втрату позицій модерними явищами. Висвітлена у статті ситуація з Музеєм Г. С. Сковороди свідчить, що міжнародна допомога сьогодні надходить на консервацію зруйнованого. Також є суттєвою міжнародна взаємодія у питанні оцифрування культурної спадщини України і створення умов її збереження.Item Духовність особистості у світлі знання, риторичних образів часу та опанування власного майбутнього. Частина I. Освіта ‒ держава ‒ управління ‒ світ проєктів(2023) Сватко, ЮрійСтаття – перша з двох частин нового авторського дослідження, присвяченого проблемі духовності в її філософському, освітньому, комунікативному, риторичному та управлінському вимірах. Вона продовжує двадцятирічну серію публікацій автора з питань духовності, освіти, комунікативних засад управління (в тому числі project management) і влади. В ній використано матеріали лекційного курсу автора "Практична риторика і управління комунікацією". В Преамбулі першої частини статті розглянуто проблему визначення предмета дослідження, коли річ, поставлена у знаттєве відношення, або смислово співвіднесена із собою, ідентифікується у своїй ідеї як справжній символ самої себе. В розділі I запропоновані визначення духовності як осяяння людської особистості Духом Святим, отже, освіченої самосвідомості, освіти – як самоідентифікації особистості у її справжності (= домірності) через знання, отже, особистої комунікації щодо управління життям. Уточнено роль світської держави в забезпеченні права на освіту і державного управління як моделі виховання духовно зрілої особистості. В розділі II представлено авторську концепцію риторичної "аксіоматики Арістотеля", доповнену аксіоматикою розподілу часу в сфері імовірнісного знання, проєктної діяльності – як діяльності з приводу оволодіння майбутнім, дієвців проєктної діяльності та проєктного мовлення. Визначено типи проєктного прогнозування, проєкт – як імовірну знаттєву схему майбуття, управління – як владну комунікацію щодо особистісного оволодіння майбутнім та владу – як реалізацію права на управління. В Епілогу підбито попередні підсумки дослідження в його першій частині та на тлі його загальної проблематики.Item Контекстуалізація як один із головних методологічних підходів релігієзнавчого дослідження в період російсько-української війни(2023) Филипович, Людмила; Титаренко, Віта; Горкуша, ОксанаСтаття пропонує поглибити і розширити класичні методологічні принципи, сформульовані українським академічним релігієзнавством в довоєнний час. Автори обґрунтовують необхідність контекстуалізації як одного з головних методологічних підходів у вивченні сучасних релігійних процесів. Переосмислення потребують не тільки універсальність і дієвість деяких дослідницьких методів в нових обставинах російсько-української війни. В ієрархії релігієзнавчих принципів особливо затребуваним реальними подіями війни стає принцип контекстуальності. Автори нагадують про ті контекстуальні небезпеки для життєвого світу України, що існують в релігійному його сеґменті, виділяючи зовнішні і внутрішні чинники, які не можна іґнорувати при аналізі сучасної релігійної ситуації в Україні та світі. Трагічні зміни контексту життя українців — мовного, культурного, інформаційного, релігійного тощо з необхідністю кориґують експертну нейтральність, об’єктивність, не за анґажованість. На думку авторів, ситуація війни звільняє від безстороннього, позаконтекстуального аналізу. Допустимість такого методологічного прийому виносимо на обговорення.Item Глобальність класики: від минулого до сучасності. Bromberg, J. (2021). Global Classics. Abingdon: Routledge : [огляд книги](2023) Туренко, ВіталійНині, на зламі тисячоліть, класичні студії стають дедалі важливішими й актуальнішими. Один з результатів цієї актуалізації – виникнення зовсім нових дослідницьких підходів до спадщини античної цивілізації та її впливу на сьогодення. Зокрема, можемо відзначити Classical reception studies [Погонченкова, 2017], Applied Classics [Chaniotis et al. 2009] і Global Classics. Саме останньому підходові присвячена розглянута нами монографія "Глобальні класичні студії". Автором книжки є Жак Бромберґ, антикознавець, що нині представляє університет Калабрії.Item Від "червоної" до "нової" культури: традиція та інновації у "китаїзованому" марксизмі(2023) Туренко, ВіталійДетально розглядається розуміння культури та культурних практик у контексті таких концептів китаїзованого марксизму, як "червона" та нова культура. Виявлено, що культура, як і естетичні студії, була в центрі уваги китайських марксистських кіл. Відповідно, в рамках ідеї нової демократії вбачається формування та подальший розвиток нової культури, яка передбачає збереження традиційних пріоритетів китайської цивілізації та впровадження нових аспектів, які стосуються як марксистських міркувань керівників КПК, так і сучасних глобальних тенденцій. Виходячи з цього культура і культурна революція нерозривно пов'язані з марксистськими проєктами критики капіталістичної модерності та побудови альтернативної модерності. У цьому відношенні різноманітні практики та плани китайського марксизму подібні до його західного варіанту. Обґрунтовано, що поряд з ідеєю нової культури функціонує концепт "червоної культури", який відрізняється від першого тим, що в ньому присутній синтез традиційної китайської культури та розуміння останньої в рамках китаїзованого марксизму. Це, на думку мислителів та очільників КПК, допомагає у боротьбі проти культурного імперіалізму, замаскованого під глобалізацію. Китайські науковці наслідували в естетиці західний марксистський порядок денний; але водночас свідомо критикували західний марксизм та його маоїстські зв'язки. Примітно, що китайський марксистський досвід постреволюційного суспільства і бачення, що виникло з нього, накреслили іншу когнітивну карту, альтернативну "культурну топологію" для сучасних культурологічних досліджень. Вони пропонують нам епістемологічну альтернативу для розуміння генеалогії критичних понять та концептуальних схем, за допомогою яких інтерпретується історія сучасної китайської культури. Китаїзований марксизм досліджує ці "топологічні культурні простори" з критичного погляду, ґрунтуючись на китайських теоріях, а також зіставляючи ці теорії із західними марксистськими, щоб їх припущення можна було піддати критичному дослідженню.Item Переклад "Апофтегм" Анахарсіса Скіфського(2023) Туренко, ВіталійПредставлено вперше (з давньогрецької і латини) переклад українською весь наявний натепер корпус міркувань і фрагментів, які приписуються видатному ранньогрецькому філософу – Анахарсісу Скіфському (VΙΙ–VI ст. до н. е.). Виявлено, що більшість апофтегм побудовано за принципом антитези: щоб виникла думка, мислителю потрібно відштовхнутися від думки опонента, а потім же і спростувати її. Встановлено, що цей досократик мало уваги приділяв класичній проблематиці філософських пошуків доскласичних давньогрецьких мислителів – онтології (космології), тоді як важливе значення для нього відігравала етико-антропологічна та суспільно-політична тематика.Item Компаративний аналіз розуміння "практики" у китаєзованому та українському радянському марксизмі(2023) Руденко, Сергій; Туренко, ВіталійУ статті здійснюється комплексний компаративний аналіз розуміння "практики" у контексті мислителів двох напрямів марксизму – китаєзованого та українського радянського. Проаналізовано працю "Про практику" Мао Цзедуна, в якій розкривається перспектива подальшого розуміння досліджуваного концепту в рамках китаєзованого марксизму. Зокрема, ним виділяються два ключові аспекти експлікації "практики": епістемологічний та політико-філософський. Тому і марксизм у Китаї використовується для вирішення його проблем та перетворення багатого практичного досвіду держави на теорію, а також у поєднанні з китайською історією та унікальною китайською традиційною культурою. У разі розгляду концепту "практика" в українському радянському марксизмі досліджується доробок таких вітчизняних мислителів, як: П. Копнін, В. Шинкарук, В. Табачковський, В. Іванов, О. Яценко, М. Тарасенко та В. Антоненко. Обґрунтовано, що вітчизняні мислителі у 60-80-х рр. ХХ ст. зосередили свою увагу на практиці не стільки в епістемологічному чи соціально-філософському змісті, а в антропологічному та екзистенціальному. На думку більшості з них, практика – це не стільки протилежність теорії, а як фундаментальний принцип розгляду всіх науково-теоретичних проблем крізь призму їх гуманістичного змісту, що дозволяє усвідомити зв’язок теоретичного знання з усім розмаїттям способів оволодіння людиною буття, розкриває сутність знання як феномена культури.Item Джерела та трансформація розуміння теорії "початкового етапу соціалізму": від Мао Цзедуна до Сі Цзінпіня(2023) Руденко, Сергій; Туренко, ВіталійВ статті комплексно та детально розкрито особливості формування та динаміку розуміння теорії початкового етапу соціалізму в рамках китаєзованого марксизму. Уточнено, що ідея початкового етапу соціалізму сягає своїми коренями напрацювань засновників марксизму – К. Маркса та Ф. Енгельса. В рамках самого китаєзованого марксизму, концептуальним, було виділення чотири такі етапи трансформації розуміння цієї теорії: від Мао Цзедуна до економічних реформ 1978 р., від Ден Сяопіна і до Цзян Цземіня та від Ху Цзинь Тао та до сьогодні. Встановлено, що в контексті праць та міркувань Мао Цзедуна, початкова стадія соціалізму є підтеорією китайської марксистської думки, яка пояснює, чому використовуються капіталістичні методи в китайській економіці. Відповідно, з плином часу нові соціально-економічні та ідейно-політичні реалії викликали потребу у більш аргументованій соціально-політичній моделі розвитку. Концепція "початкового етапу соціалізму" затвердила за китайською специфікою формаційний характер, доповнивши його особливостями політичної культури – впливом феодальних традицій та "буржуазних пережитків". Склалася нова ієрархія, де будівництво "соціалізму з китайської специфікою" проголошувалося втіленням теорії початкового етапу соціалізму. Обґрунтовано, що в контексті міркувань Ху Цзинь Тао та Сі Цзінпіня наголошують на тому, що Китай ще досі знаходиться і довго знаходитимемося на початковій стадії соціалізму – ця реалія, яка ще не змінилася. Залишилося без змін головне протиріччя суспільства, тобто протиріччя між матеріально-культурними потребами народу, що постійно зростають, і відсталим суспільним виробництвом. Не змінився і міжнародний статус Китаю як найбільшої у світі країни, яка розвивається. Переймаючись ідеалами і твердими переконаннями, не вагаючись, ключовою метою до століття КНР (2049 р.) для її очільників – перетворити Китай на багату, могутню, демократичну, цивілізовану та гармонійну модернізовану соціалістичну державу.Item Вітторіо Гьосле про системність та історичність сучасного філософування: спроба парадигмального аналізу Кантової філософії історії(2024) Козловський, ВікторЗ огляду на публікацію у цьому томі журналу українського перекладу праці Вітторіо Гьосле "Місце філософії історії Канта в історії філософії історії" у статті запропоновано аналіз творчості її автора, сучасного німецько-американського філософа, відомого представника "об’єктивного ідеалізму інтерсуб’єктивності". Акцентовано увагу на особливості тієї методології, яку він ефективно використовує у своїх дослідженнях. Ця методологія передбачає поєднання історико-філософського аналізу праць давніх і сучасних філософів із парадигмальним підходом до їхньої проблематики, який дає змогу поглянути на досліджувану тематику з позиції сучасного філософування. Навіть якщо це стосується видатних філософів минулого, наприклад Платона, його філософії математики, у дослідженнях Гьосле домінують концептуальні, систематичні інтереси. Цю методологію Гьосле успішно використав і під час дослідження Кантової філософії історії, показавши, як морально-нормативне спрямування історії, про яке писав Кант, доповнюється і навіть певним чином ускладнюються завдяки реалістичній антропології автора "Критики чистого розуму". У статті проаналізовано також інші важливі праці Гьосле. Зокрема показано, що застосування парадигмально-систематичної методології дає можливість виявити чотири фази розвитку античної філософії, кожна з яких має власну тематичну, епістемологічну особливість. Ця методологія потребує від дослідника відмови від лінійно-прогресистського підходу до історії філософії і передбачає акцентування уваги на циклічному русі філософської думки. Досліджуючи проблему співвідношення між "Наукою логіки" та реальною філософією (філософією природи і філософією духу) у спадщині Ґеорґа Геґеля, Гьосле зосереджується на можливості виявлення у системі абсолютного ідеалізму такого виміру, як інтерсуб’єктивність. У статті також розглянуто праці, в яких Гьосле демонструє вміння аналізувати класичні тексти і кінематографічні шедеври, а також фокусує увагу на суперечливих тенденціях сучасного світу, викликах, які постали перед людством у ХХІ столітті (зокрема на повномасштабній війні Росії проти України) і для подолання яких потрібні нові політичні підходи, основані на міжнародному праві.Item Місце філософії історії Канта в історії філософії історії(2024) Гьосле, ВітторіоВступне слово автора до українського перекладу. Для мене велика пошана — можливість вітати український переклад мого нарису з історії філософії історії. Нині доля світової історії значною мірою залежить від того, як закінчиться жахлива і несправедлива воєнна агресія, яку Росія розв’язала проти України, свого героїчного сусіда і так званого братнього народу (єдиним виправданням такого найменування жертви може бути доволі віддалена аналогія з історією про Каїна та Авеля). Така війна ставить під сумнів нашу віру в прогрес, так саме, як це зробили Перша і Друга світові війни з їхніми мільйонами невинних жертв. І оскільки загроза розростання цієї війни до світового конфлікту з використанням ядерної зброї та регресом до примітивної форми цивілізації є цілком реальною, може навіть постати запитання, чи не слід нам повернутися до якогось більш циклічного погляду на історію. Однак те, чого ми можемо і повинні навчитися з основоположного есею Канта, — це необхідність дотримуватися нормативної версії теорії прогресу. Ми маємо моральний обов’язок працювати заради цього, бо хоча моральні зобов’язання постають перед індивідами, вони не відкидають також і апеляції до колективної поведінки. І щодо того, як можна інституціоналізувати прогрес, маємо кілька важливих уроків: треба визнати, що лише механізми розділення влади на конституційному рівні можуть захистити нас від тиранії у внутрішній сфері, що лише відмова піддатися грубій силі, яку використовують в експансіоністській агресії, прагнення справедливого миру і співпраця з міжнародними інституціями можуть обмежити потяг до війни тиранів і їхніх націй, опутаних, як у Німеччині 1930-х і 1940-х років та у їхніх нинішніх наступників, ідеологіями ресентименту і самозвеличення.