Кафедра історії
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing Кафедра історії by Author "Арістов, Вадим"
Now showing 1 - 12 of 12
Results Per Page
Sort Options
Item Вчений як святий: створення академічного культу О. О. Шахматова(Інститут історії України Національної Академії наук України, 2022) Арістов, ВадимДоля одного вченого може визначити напрямок дослідницької думки на багато десятиліть уперед. Саме так сталося з дослідженнями давньоруських літописів. Їх визначила доля російського філолога Олексія Олександровича Шахматова (1864−1920). Він виявився засновником потужної інтелектуальної традиції, що склалася у російському академічному полі в першій половині ХХ ст. і зберігає (та ревно захищає) свої позиції по сьогодні.Item Грамота гетьману Юрію Хмельницькому на володіння містом Гадячем(2023) Арістов, Вадим; Дегтяренко, МаринаСтаття містить огляд грамоти, виданої московським царем гетьману Війська Запорозького Юрію Хмельницькому на володіння містом Гадячем. Документ датується початком 1660 р. Після укладення Переяславської угоди Юрія з Московією восени 1659 р. гетьман просив царя про підтвердження грамоти на володіння Гадячем, виданої його батьку Богдану Хмельницькому 1654 р. Відповіддю на це клопотання стала грамота Олексія Михайловича 1660 р. Означений документ не був опублікований у класичних збірках документів, пов’язаних із історію держави Війська Запорозького другої половини 17 ст. Таким чином опрацювання грамоти заповнює археографічну лакуну.Item "Давидова сколота": історико-філологічна замітка до тексту "Повісті временних літ"(2023) Арістов, Вадим; Дегтяренко, МаринаУ статті розглянуто фрагмент статті 1097 року "Повісті временних літ", де вжито слово-гапакс "сколота" у зв’язку зі звинуваченнями володимирського князя Давида Ігоровича в осліпленні теребовльського князя Василька Ростиславича. Проаналізовано традицію тлумачення цього слова у пізньосередньовічних і ранньомодерних текстах, зокрема літописних компіляціях XV–XVI ст. та історичній праці Василя Татищева. Вдалося продемонструвати, що автори або переписувачі цих текстів точно не розуміли слова "сколота". Вони намагалися замінити його іншим висловом, переформулювати фразу або просто скоротити цей фрагмент "Повісті временних літ". Зроблено огляд варіантів перекладу відповідного місця тексту в модерних наукових перекладах на різні мови. У більшості випадків учені тлумачили слово "сколота" і відповідний відрізок хроніки відповідно до загального розуміння контексту і спираючись на художній смак. Простежено можливе походження слова. Проаналізовано його місце у хронікальному наративі, зокрема в контексті прямої прямої мови персонажів. Автори роблять висновок, що слово "сколота" має слов’янську етимологію і є одним із реліктів живого мовлення києворуської еліти.Item Перелом: війна Росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками : у 3-х кн.(Інститут історії України НАН України, 2022) Агеєва, Віра; Алфьоров, Олександр; Андрощук, Олександр; Арістов, Вадим; Аркуша, Олена; Бажан, Олег; Блануца, Андрій; Басара-Тиліщак, Галина; Білий, Дмитро; Бондарук, Леся; Ващук, Дмитро; Вєтров, Ігор; Ведмідь, Людмила; Верменич, Ярослава; Верстюк, Владислав; Віднянський, Степан; Вронська, Тамара; Галушко, Кирило; Гінда, Володимир; Головко, Володимир; Гончаренко, Олексій; Горобець, Віктор; Грицюк, Валерій; Громенко, Сергій; Гуржій, Олександр; Даниленко, Віктор; Даниленко, Олександр; Даниленко, Святослав; Денисенко, Галина; Екерт, Дені; Єфіменко, Геннадій; Заболотна, Тетяна; Затилюк, Ярослав; Зорич, Оксана; Калакура, Ярослав; Киридон, Алла; Ковалевська, Ольга; Кудлай, Олександра; Кудряченко, Андрій; Кузіна, Ксенія; Лисенко, Олександр; Лисиця, Лариса; Литвин, Микола; Лупандін, Олексій; Любченко, Володимир; Мартинов, Андрій; Матях, Валентина; Матяш, Ірина; Мельниченко, Володимир; Михайлуца, Микола; Молчанов, Володимир; Муравський, Олег; Ніколайчук, Дмитро; Орлевич, Ірина; Осташко, Тетяна; Падалка, Сергій; Пастушенко, Тетяна; Патриляк, Іван; Перехрест, Олександр; Пилипів, Ігор; Пиріг, Руслан; Подкур, Роман; Посівнич, Микола; Потильчак, Олександр; Реєнт, Олександр; Рубльов, Олександр; Русіна, Олена; Савчук, Іван; Скальський, Віталій; Слободянюк, Микола; Смирнов, Андрій; Смолій, Валерій; Соколюк, Сергій; Солошенко, Вікторія; Соляр, Ігор; Станіславський, В’ячеслав; Стасюк, Олександра; Степанков, Валерій; Тітіка, Олена; Ткаченко, Василь; Толстов, Сергій; Томазов, Валерій; Трофимович, Володимир; Трофимович, Лілія; Троян, Сергій; Удод, Олександр; Филь, Олександр; Хойнацька, Людмила; Чекаленко, Людмила; Чухліб, Тарас; Шама, Олег; Шандра, Валентина; Шаповал, Юрій; Шевченко, Валентина; Шморгун, Олександр; Щупак, Ігор; Якубова, Лариса; Ястремська, Тетяна; Ясь, Олексій; Яценко, Ніна; Балабушевич, Тетяна; Вирський, Дмитро; Гончар, Ольга; Заремба-Косович, Ганна; Захарчук, Олег; Ільницький, Василь; Кірсенко, Михайло; Ковалів, Юрій; Кононенко, Василь; Кривизюк, Леонід; Кузьменко, Оксана; Литвин, Володимир; Михайловський, Віталій; Остапчук, Олександр; Пашкова, Ольга; Разиграєв, Олег; Руснак, Юрій; Русина, Олена; Санжаревський, Олег; Сегеда, Сергій; Хахула, Любомир; Черевко, Оксана; Шумило, СергійНауково-популярне видання у форматі уявного діалогу фахівців-істориків із читачами висвітлює широкий діапазон проблем з історії України від середньовічних часів до сучасності. Актуальні питання української минувшини репрезентуються у різноманітних контекстах кардинального перелому новітньої історії, пов’язаного з російсько-українською війною 2014–2022 рр. У тривалій історичній ретроспективі розглядається багатовікова російсько-українська конфронтація, котра значною мірою визначила зміст, конфігурацію і спрямованість ранньомодерної, нової та сучасної історії України. На численних історичних сюжетах, проблемах і фактах показується вмотивованість сучасної війни, перебіг її гібридної фази, природа путінської Росії та її неоімперського проєкту, скерованого на підпорядкування пострадянського простору і його суцільну делімітацію. Аналізується соціокультурне й посттоталітарне підґрунтя рашизму, котрий став визначальним чинником у повномасштабній військо-політичній агресії сучасної Росії проти незалежної України. Наголошується, що сучасна війна спрямована не тільки на знищення України як держави і повне розчинення української ідентичності та підміну її гібридними проекціями (малоросійською, новоросійською і т.п.), а й руйнацію сучасного світового устрою. Для найширшого читацького загалу.Item Полемічні твори в рукописному збірнику XVIII ст. з колекції Національного музею історії України(2023) Арістов, Вадим; Дегтяренко, МаринаМетою роботи є представлення та введення до наукового обігу рукописного збірника-конволюта XVIII ст. РД-203 з фондів Національного музею історії України, який походить із зібрання відомого колекціонера Андрія Титова. Стаття передбачає визначення та контекстуалізацію текстів, що ввійшли до збірника. Методологію роботи становлять базові текстологічні та кодикологічні методики, прийоми порівняльно-історичного аналізу. Наукова новизна полягає в тому, що вперше зроблено спеціальний опис вказаного збірника-конволюта, простежено його історію, визначено й проаналізовано тексти – складові збірника. Висновки. Збірник РД-203 є пам’яткою старообрядницької культури XVIII ст. Найвірогідніше, він, пов’язаний із Соловецьким монастирем. У збірнику представлено два твори. Перший – це перекладна полемічна пам’ятка "Розмова з Ахмедом сарацином". Її датування та походження є дискусійними. Існує традиція приписувати текст Самону з Гази, християнському єпископу ХІ ст. Проте є більше підстав уважати "Розмову" псевдоепіграфом XVI ст. Вона була перекладена по-слов’янському братами Ліхудами наприкінці XVII ст. і ввійшла до їхнього компендіуму "Меч Духовний". Другим складником збірника є Пʼята Соловецька Чолобитна розлогої редакції. Цей твір було сторено в Соловецькому монастирі напередодні повстання 1668–1676 рр. проти церковної реформи московського патріарха Никона. Автором Чолобитної був Геронтій, один з ідеологів повстання. Склад конволюта і його кодикологічні особливості ілюструють історію рецепції та побутування зазначених творів у старообрядницькому середовищі XVIII ст. "Розмова з Ахмедом сарацином" відтворена в повному обсязі. Натомість П’ята Соловецька Чолобитна розлогої редакції представлена в урізаному вигляді. Це може засвідчувати пріоритети укладача збірника, який надавав більшого значення перекладному творові. До Києва збірник потрапив випадково близько 1928 р. у зв’язку з перевезенням українських рукописів з російських бібліотек і музейних сховищ.Item Форум: Ціннісні виміри домодерної української культури(2023) Довга, Лариса; Старченко, Наталя; Сердюк, Ігор; Затилюк, Ярослав; Бартоліні, Марія Ґрація; Яременко, Максим; Волошин, Юрій; Михайловський, Віталій; Диса, Катерина; Маслійчук, Володимир; Шаріпова, Людмила; Арістов, Вадим; Сінкевич, Наталя; Ґронек, Аґнєшка; Александрович, Володимир; вл. Ісіченко, Ігор; Броджі, ДжованнаПлануючи видання ювілейного,20-говипуску "Київської Академії, ми вирішили вдатися до інтелектуальної провокації та запросили дослідників української середньовічної і ранньомодерної історії та культури поглянути на минуле крізь специфічний "окуляр",а саме використати "питальник", що його нині вживають культурологи та соціологи, вивчаючи("вимірюючи")сучасні культури. За основу було вибрано одну з багатьох концепцій, які нині побутують у сфері міжкультурного менеджменту, — типологію нідерландського соціального психолога Жерара Хендріка Гофстеде (Хофстеде,1928–2020).Item Чи було Ярославу 28 літ у 1016 році? (до ідеї про "Десятинні аннали")(2023) Арістов, ВадимЯрослав Володимирович — той рідкісний і перший руський князь, чий вік спеціально відзначено в джерелах. У статті 1054 р. Повість временних літ (далі — ПВЛ) розповідає про смерть князя. Хроніст вказує, що Ярослав прожив "усіх літ" 761. Під 1016 р. наприкінці оповіді про Любецьку битву і опанування Ярославом Києва міститься ремарка про те, що Ярославу тоді було 28 літ2. Таким чином, той самий твір фіксує вік князя напочатку й наприкінці його кар’єри. Однак ці два записи про вік Ярослава суперечать одне одному. Якщо у 1054 р. князю було 76, то у 1016 р. мало бути 38. Якщо ж, навпаки, йому було 28 станом на 1016 р., то померти він мав у 66. Де ж сталася помилка і котре зі свідчень правильне? Ця очевидна дилема стала благодатним ґрунтом для здогадів і кон’єктур. Спроби виправити суперечність почали робити вже в Середньовіччі.Item Чи здійснював князь Володимир Мономах реформу престолонаслідування?(2021) Арістов, ВадимВ історіографії помітна тенденція структурувати києворуську політичну історію через "вузлові події" — спроби змінити "державний устрій", що додавали нових деталей до системи міжкнязівських взаємин. Зокрема, із "Заповітом Ярослава Мудрого" 1054 р. пов’язують появу "старійшинства" , з "Любецьким з’’їздом" 1097 р.— принципу "отчиннос- ти" , із взяттям Києва 1169 р.— відділення "старійшинства" від київського столу та ін. Просуваючись від однієї "вузлової події" до іншої, історія набуває динаміки, з ’являється поступальний розвиток, вибудовується "логічний" наратив. Залишаючи осторонь питання доцільности такого наративу загалом, у цій статті буде зосереджено увагу на одній із гаданих спроб змінити києворуську політичну систему — так званій "реформі Володимира Мономаха".Item Чи має підстави "антинорманська теорія" походження Русі?(Інститут історії України Національної академії наук України, 2022) Арістов, ВадимТак званий антинорманізм є явищем російської культури, що виник невдовзі після офіційного утворення Російської імперії в середині XVIII ст. Засновником антинорманізму можна вважати російського вченого Михайла Ломоносова. Приводом до появи цієї інтелектуальної течії стала праця запрошеного до імперії німецького історика Герарда Фрідріха Міллера, написана 1749 р. Міллер був одним із перших, хто обґрунтував концепцію скандинавського походження князівської верхівки Русі на підставі критичного аналізу відомих на той час джерел.Item Чи руйнував Київ і "переносив столицю" Русі Андрій Боголюбський?(Інститут історії України Національної Академії наук України, 2022) Арістов, ВадимВзяття Києва 1169 р. віддавна стало поворотним пунктом у російській схемі історії. Історики ХІХ ст. вважали, що саме після цього "давня столиця" була остаточно принижена і новий центр Русі перемістився до міста Володимир Суздальської землі. Далі в XIV ст. столиця "переїхала" до Москви, а у XVIII ст. – до Петербурга. Постать Боголюбського і його діяння виконували ключову роль у цьому потужному історичному міфі про "перенесення столиці" і "перетікання державності" від княжого Києва до Московії. Цей міф фатально вплинув на український історичний наратив, спричинивши появу свого віддзеркалення. В "українській версії" міфу залишився весь фактичний кістяк, змінилася тільки оцінка «подій» з позитивної на негативну. У публіцистиці та наукових працях розтиражовано образ Андрія як першого князя-московита, деспота, який штурмом здобув Київ, вщент зруйнував його і переніс столицю до Володимира-Суздальського. Подія 1169 р. нерідко постає як перша війна московитів проти українців. Нині, через аналогію з сучасним російським вторгненням, міф про похід на Київ отримав нове дихання. Аналогія, втім, некоректна.Item Чи хрестили киян у Почайні?(Інститут історії України НАН України, 2022) Арістов, ВадимХронологічно першим текстом, що подає сюжет про хрещення киян, є Повість временних літ. У середині — другій половині ХІІ ст. було створено низку руських проложних житій, зокрема Ольги, варягів-мучеників і Володимира. Усі вони використали Повість временних літ як своє головне джерело. Але між Житієм Володимира та літописом є одна примітна суперечність.Item Як відбувалася взаємодія Русі і степових народів до монгольського завоювання?(Інститут історії України Національної академії наук України, 2022) Арістов, ВадимНа момент утворення києворуської держави наприкінці Х ст. у степах України панували печеніги. Розбудова Володимиром Великим її територіального ядра – Руської землі – у Середній Наддніпрянщині передбачала зведення захисних валів (відомі пізніше як "змієві вали") і укріплених центрів ("городів") для захисту від кочових сусідів. Раніше, з моменту виникнення наприкінці ІХ ст., поселення русів на Дніпрі були беззахисними, і тому ця спільнота ставала залежною від взаємин зі степовиками. Відтепер молода руська держава змінила розстановку сил на свою користь. Кінець Х ст. і перша половина ХІ ст. позначені регулярними русько-печенізькими війнами. Протистояння завершилося перемогою князя Ярослава Володимировича над кочовиками під Києвом у 1036 р.