Репрезентація ЛГБТК+ спільнот у медіадискурсі України до й після повномасштабного вторгнення Росії : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
Loading...
Date
2026
Authors
Поліщук, Леонід
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 061 "Журналістика" (06 — Журналістика). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертаційну працю присвячено аналізу трансформації репрезентації ЛГБТК+ спільнот в українському медіапросторі до й після повномасштабного вторгнення Росії. Робота досліджує дискурсивний зсув у висвітленні прав людини, спричинений платформізацією медіа й викликами воєнного часу. Центральною аналітичною рамкою є теорія десек’юритизації (Buzan et al., 1998; Hansen, 2000) — виведення прав ЛГБТК+ спільнот із площини «екзистенційної загрози» у простір нормалізованої публічної політики — і концепція гомопатріотизму (Plakhotnik, 2019) у формуванні громадянської агентності квір-людей. Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року загострило вразливість ЛГБТК+ спільнот, перетворивши їх на "подвійну мішень" воєнного часу. З одного боку, офіційний російський дискурс систематично використовує політичну гомофобію як інструмент державотворення та засіб легітимізації війни проти України, зображуючи Захід морально деградованим через визнання ним прав ЛГБТК+. З іншого, в українському медіапросторі фіксується внутрішня напруга: підтримка спільнот часто набуває ознак «умовної інклюзії» та слугує інструментальним сигналом відповідності європейським цінностям, тоді як пошук внутрішнього ворога може каналізуватися на маргіналізовані групи. Ці виклики посилюються процесом платформізації, де, згідно з опитуваннями, Telegram утвердився як основне джерело новин для близько 3/4 громадян України. Це зумовлює потребу порівняльного аналізу двох полюсів медіасистеми: інституційних медіа ("ТСН", "Суспільне"), що спираються на професійні стандарти, та неінституціоналізованих цифрових платформ (Telegram-канали "Труха⚡Україна", "Україна Сейчас"), які функціюють поза межами системного правового й етичного контролю. Об’єктом дослідження є репрезентація ЛГБТК+ спільнот в українських медіа.
Предметом — трансформація змістових, візуальних і рецептивних характеристик репрезентації ЛГБТК+ спільнот в інституційних медіа та неінституціоналізованих цифрових платформах України до й після повномасштабного вторгнення Росії в Україну (2019–2025 рр.). Порушено три дослідницькі питання: (1) Як трансформувалася репрезентація ЛГБТК+ спільнот в українських медіа до й після повномасштабного вторгнення Росії в Україну? (2) Які панівні медіанаративи формують образ ЛГБТК+ спільнот в інституційних медіа та неінституціоналізованих
Telegram-каналах? (3) Як представники різних сегментів ЛГБТК+ спільнот оцінюють стратегії своєї медіарепрезентації в Україні? На основі попереднього огляду літератури сформульовано вихідне дослідницьке
припущення, що в умовах війни в українській медіасистемі реалізовано дві суперечні дискурсивні логіки: інституційні медіа здійснюють часткову десек’юритизацію ЛГБТК+ через інтеграцію спільнот у національний наратив оборони з панівним архетипом "Героя-Захисника", тоді як неінституціоналізовані Telegram-канали реалізують зворотний процес, ресек’юритизацію, через стратегії афективної мобілізації. Дослідження також пропонує виявити структурну асиметрію видимості різних сегментів спільнот. Теоретико-методологічним підґрунтям є інтегративна модель колективної рефігурації дискурсу, що поєднує парадигму соціального конструкціонізму (Berger & Luckmann, 1966; Jørgensen & Phillips, 2002), теорії репрезентації та продукування соціальних значень (Hall, 1997; Tuchman, 1972, 1978) і критичного дискурс-аналізу (Fairclough, 1995). Спираючись на концепцію "потрійного мімезису" П. Рікера (Ricoeur, 1984), робота простежує конфігурацію реальності в медіа, де соціальні актори наділяються рівнями агентності й сюжетними архетипами (від "Героя-Захисника" до "Жертви" чи пасивного об’єкта). Через теорію "інтерпретативних спільнот" С. Фіша (Fish, 1980) розкрито етап рефігурації: як представники ЛГБТК+ спільнот у безпечних комунікативних "залаштунках" (Goffman, 1959) колективно декодують медіаконструкти, формуючи власну наративну ідентичність. Механізми
афективного іншування на нерегульованих цифрових платформах концептуалізовано через теорію "афективних економій" (Ahmed, 2014) і гіпотезу парасоціального контакту (Schiappa et al., 2005). Методологічна логіка роботи зумовлена самою сутністю об’єкта: латентні смислові структури, ідеологічні міфи й сюжетні архетипи не редукуються до
формалізованих кількісних показників і потребують поглибленої людської інтерпретації. Тому застосовано дизайн міжметодної тріангуляції (Denzin, 1978; Bekhet & Zauszniewski, 2012) з трьома рівнями. Структурний рівень забезпечує кількісний контент-аналіз (N = 1223 матеріали за 2019–2025 рр., інтракодувальна надійність κ > 0,80) для фіксації ієрархії видимості й медійного порядку денного. Ідеологічно-наративний рівень інтегрує критичний дискурс-аналіз за Н. Ферклафом
(Fairclough, 1995), якісну наративну реконструкцію і мультимодальний аналіз візуальних матеріалів (Kress & van Leeuwen, 2006). Рецептивний рівень ґрунтується на трьох гомогенних онлайн-фокус-групах із представниками різних ідентичностей (геями й бісексуальними чоловіками; лесбійками й бісексуальними жінками; трансгендерними й квір-людьми), що уможливило врахування інтерсекційного характеру досвіду в умовах безпекових обмежень воєнного стану. Новизна одержаних результатів полягає в комплексному розв’язанні наукового
завдання щодо дослідження трансформаційних процесів у медіарепрезентації ЛГБТК+ спільнот в умовах повномасштабної війни. Уперше в українському медіазнавстві цілісно й тривало проаналізовано висвітлення теми в динаміці, завдяки чому емпірично обґрунтовано дискурсивний зсув — перехід від репрезентування віктимізації до домінування наративу десек’юритизації. Важливим здобутком є
введення в науковий обіг результатів систематичного дослідження
неінституціоналізованих цифрових платформ, що задокументувало структурний розрив між журналістськими стандартами й алгоритмічною логікою афективного залучення. Запропоновано системну концептуалізацію феномену "парасоціального контрконтакту" як специфічної форми медіаопосередкованої взаємодії в нерегульованих цифрових платформах, що теоретично розширює описаний у
літературі механізм негативного парасоціального контакту (Schemer & Meltzer, 2020) трьома структурними характеристиками: стратегією негативної гіпервізуалізації девіантності, інструменталізацією платформних афордансів і відсутністю етичного ґейткіпінгу. Концептуалізовано феномен "номінальної нейтральності" як специфічної дисфункції журналістського стандарту об’єктивності (Tuchman, 1972),
що теоретично доповнює концепт "фальшивої збалансованості" (Boykoff & Boykoff, 2004) виміром селективного застосування професійного стандарту в межах одного медіа. Результати підтвердили вихідне дослідницьке припущення про глибокий структурний розрив української медіасистеми. Встановлено, що левова частка медійної репрезентації теми (84,4 %) генерується інституційними медіа, тоді як неінституціоналізовані Telegram-канали мають меншу частку (15,6 %), що свідчить про функціювання механізму "символічного знищення"(Tuchman, 1978) через ігнорування повсякденного досвіду ЛГБТК+ людей. Виявлено феномен "сезонної репрезентації": видимість спільнот цілковито залежить від календарного активізму (червневі піки), причому після початку повномасштабного вторгнення цей розрив загострився — медіа знадобилося понад 18 місяців для відновлення попереднього
рівня уваги. Зафіксовано критичний рівень медійного андроцентризму: згадки про чоловіків-геїв зустрічаються в 5,9 раза частіше, ніж про жінок-лесбійок, що в умовах війни спричиняє "подвійну невидимість" жіночого досвіду спротиву. Також виявлено "парадокс трансгендерної видимості": висока частотність згадок не корелює з дестигматизацією, а нівелює суб’єктність групи до тілесно-сенсаційного виміру. Аналіз дислокації медійного порядку денного внаслідок повномасштабного вторгнення виявив радикальну трансформацію змісту репрезентації. На прикладі
"Суспільного" зафіксовано зростання частки матеріалів про вплив війни й участь ЛГБТК+ у захисті держави з 1,27 % до 11,59 %, що маркує перехід від віктимізації до домінування архетипу "Героя-Захисника". Цей процес концептуалізовано як медіатизовану десек’юритизацію, де право на рівність переосмислюють як акт правової справедливості щодо воїна. Якісний аналіз виявив деформації етичних стандартів цього процесу: ідентифіковано «номінальну нейтральність», за якої механічна трансляція дискримінаційних актів без ціннісної контекстуалізації спричиняє легітимацію антидемократичних практик. Натомість комерційний ресурс
"ТСН" реалізує стратегію «економіки драми», де ЛГБТК+ ідентичність
комодифікують для конструювання сенсаціоналістських "формульних історій". У Telegram-сегменті з’ясовано панування логіки афективного іншування й мережевого ґейткіпінгу. Аналіз дає підстави стверджувати, що перехід цих платформ на українську мову став формою "дискурсивної мімікрії": формально коректна термінологія співіснує з "нейтральним платформуванням мови ворожнечі". Мультимодальний аналіз підтвердив панування афективної логіки: візуальні оксиморони й конструювання моральних панік перешкоджають раціональному сприйняттю правозахисного дискурсу, закріплюючи за спільнотами статус соціальної
аномалії. Фокус-групові дискусії забезпечили фіксацію стану афективної поляризації рецепції, де критерієм довіри аудиторії є відчуття емоційної безпеки. У досвіді чоловіків-геїв виявлено феномени "транзакційної суб’єктності" й "тягаря героїзму": відчуття, що суспільне прийняття є ситуативним "обміном" ідентичності на мілітарну заслугу, що девальвує гідність цивільних осіб ("Герой або ніхто"). Досвід лесбійок підтвердив стратегію «убезпечення через мовчання» Л. Гансен (Hansen, 2000) —
свідоме уникнення видимості задля захисту від мови ворожнечі й сексуальної фетишизації їхнього образу. Трансгендерні люди визначені як найбільш вразлива група, щодо якої медіа реалізують модель «соціального нагляду» й аутингу. Синтез результатів демонструє "дискурсивний дисонанс" у циклі потрійного мімезису: попри героїзацію в медіа, фінальна рефігурація ідентичності залишається фрагментарною через надмірну інструментальність образів, що зумовлює запит
спільнот на перехід від «економіки хайпу» до «філософії автентичності». Дослідження визнає низку методологічних обмежень. Робота охоплює період до 30 вересня 2025 року й фіксує "знімок" динамічного медіапростору воєнного часу. Вибірка фокус-груп через метод снігової кулі й онлайн-формат рекрутингу зміщена в бік осіб з вищим рівнем цифрової грамотності й соціального капіталу, що не охоплює досвіду "закритих" представників спільнот, старших вікових когорт та мешканців
сільської місцевості. Кваліфікаційний характер праці зумовив одноосібну процедуру кодування, що компенсовано систематичним документуванням аудиторського сліду, інтракодувальною перевіркою надійності й консультаціями з науковою керівницею. Дослідження ідентифікує медіанаративи й аналізує їх рецепцію спільнотами, але не
встановлює прямого причинно-наслідкового зв’язку між медіаконтентом і змінами в суспільній думці. Практичне значення одержаних результатів утілено в розробці авторських "Методичних рекомендацій щодо оптимізації медіарепрезентації ЛГБТК+ спільнот" для впровадження антидискримінаційних журналістських стандартів. Перспективи
подальших досліджень полягають у тривалому аналізі стійкості наративу героїзму й пошуку механізмів подолання подвійної маргіналізації квір-жінок у повоєнний період. Праця закладає підґрунтя для ціннісної еволюції українського медіапростору: переходу від "умовної інклюзії" за мілітарні заслуги до утвердження безумовної людської гідності як основи демократичної модернізації держави.
Description
PhD thesis to obtain the degree of Doctor of Philosophy in the Programme Subject Area 061 "Journalism" (06 — Journalism). — National University of Kyiv-Mohyla Academy, Kyiv, 2026. This PhD thesis analyses the transformation of LGBTQ+ communities’ representation in the Ukrainian media discourse before and after Russia’s full-scale invasion. The study reveals the discursive shift in human rights coverage accelerated by media platformisation and the wartime challenges. The main analytical framework comprises desecuritisation theory (Buzan et al., 1998; Hansen, 2000), i.e. the removal of LGBTQ+ rights from the domain of ‘existential threat’ to the realm of normalised public policy, and the concept of homopatriotism (Plakhotnik, 2019) as they influence the formation of queer civic agency. Russia’s full-scale invasion of February 24, 2022, jeopardises LGBTQ+ communities, rendering them a ‘double target’ in times of war. On the one hand, official Russian discourse systematically instrumentalises political homophobia as a tool of state-building and as a means of legitimising the war against Ukraine, depicting the West as morally degenerate in its acceptance of LGBTQ+ rights. On the other hand, the Ukrainian media exhibit internal tension: endorsing communities frequently assumes the character of ‘conditional inclusion’
and serves as an instrumental signal of alignment with European values, while the search for an internal enemy may be channeled toward marginalised groups. These challenges are accelerated by platformisation: surveys show that Telegram has established itself as the primary news source for approximately three-quarters of Ukrainian citizens. This demands a comparative analysis of two poles of the media system: institutional media outlets (‘TSN’ and ‘Suspilne’), which operate in accordance with professional standards, and noninstitutionalised digital platforms (the Telegram channels ‘Trukha⚡Ukraina’ and ‘Ukraina Seychas’), which function beyond systematic legal and ethical oversight. The object of this study is the representation of LGBTQ+ communities in Ukrainian media. The subject is the transformation of the content, visual, and receptive characteristics of the representation of LGBTQ+ communities in institutional media and noninstitutionalised
digital platforms of Ukraine before and after Russia’s full-scale invasion of
Ukraine (2019–2025). Three research questions are posed: (1) How has the representation of LGBTQ+ communities in Ukrainian media transformed before and after Russia’s fullscale invasion of Ukraine? (2) What dominant media narratives shape the image of LGBTQ+ communities in institutional media and non-institutionalised Telegram channels? (3) How do representatives of different segments of LGBTQ+ communities evaluate the strategies of their media representation in Ukraine? Drawing on a preliminary review of the literature and an analysis of the socio-political context, the study formulates an initial research assumption that, under conditions of war, the Ukrainian media system enacts two competing discursive logics: institutional media
carry out a partial desecuritisation of LGBTQ+ identities through the integration of these communities into the national defense narrative, with the ‘Hero-Defender’ being the dominant archetype, whereas non-institutionalised Telegram channels enact the inverse process, resecuritisation, through strategies of affective mobilisation. The study also aims to identify a structural asymmetry in the visibility afforded to different community segments. The theory and methods are based on the integrative model of the collective
refiguration of discourse, combining the paradigm of social constructionism (Berger & Luckmann, 1966; Jørgensen & Phillips, 2002), theories of representation and the social production of meaning (Hall, 1997; Tuchman, 1972, 1978), and critical discourse analysis (Fairclough, 1995). Drawing on Paul Ricoeur’s concept of ‘threefold mimesis’ (Ricoeur, 1984), the study traces the configuration of reality in media, wherein social actors are assigned varying extents of agency and narrative archetypes (ranging from the ‘Hero-
Defender’ to the ‘Victim’ or a passive object). Considering S. Fish’s theory of ‘interpretive communities’ (Fish, 1980), the stage of refiguration is studied: how members of LGBTQ+ communities collectively decode media constructs within the safe communicative ‘backstage’ (Goffman, 1959), thereby forging their own narrative identity. The mechanisms of affective othering on unregulated digital platforms are conceptualised through the theory of ‘affective economies’ (Ahmed, 2014) and the parasocial contact hypothesis (Schiappa et al., 2005). The methods of the study are grounded in the very nature of its object: latent semantic structures, ideological myths, and narrative archetypes cannot be reduced to formalised quantitative measures and require in-depth interpretive analysis. Consequently, a multimethod
triangulation design (Denzin, 1978; Bekhet & Zauszniewski, 2012) comprising
three levels is employed. The structural level is constituted by quantitative content analysis (N = 1,223 items for the period 2019–2025; intra-coder reliability κ > 0.80), enabling the mapping of visibility hierarchies and the media agenda. The ideological narrative level integrates critical discourse analysis following Fairclough (1995), qualitative narrative reconstruction, and multimodal analysis of visual materials (Kress & van Leeuwen, 2006). The receptive level is grounded in three homogeneous online focus groups composed of individuals with diverse identities, i.e. gay and bisexual men; lesbian and bisexual women; and transgender and queer individuals, which enabled the incorporation of the intersectional character of lived experience under the security constraints imposed by martial law. The originality of the findings lies in the comprehensive resolution of the research problem concerning transformation processes in the media representation of LGBTQ+
communities under conditions of full-scale war. For the first time in Ukrainian media studies, the coverage of this subject has been comprehensively analyzed over time in dynamic perspective, providing empirical substantiation of a discursive shift: the transition from the representation of victimisation to the predominance of a desecuritisation narrative. A significant contribution lies in the introduction of findings from a systematic study of noninstitutionalised
digital platforms, which reports a structural gap between journalistic standards and the algorithmic logic of affective engagement. A systematic conceptualisation of the phenomenon of ‘parasocial counter contact’ is proposed as a specific form of mediamediated interaction on unregulated digital platforms, theoretically extending the mechanism of negative parasocial contact documented in the literature (Schemer & Meltzer, 2020) by three structural characteristics: a strategy of negative hypervisualisation of deviance, the instrumentalisation of platform affordances, and the absence of ethical gatekeeping. The phenomenon of ‘nominal neutrality’ is conceptualised as a specific dysfunction of the journalistic standard of objectivity (Tuchman, 1972), theoretically complementing the concept of ‘false balance’ (Boykoff & Boykoff, 2004) with the dimension of selective application of professional standards within a single media outlet. The findings confirmed the initial research assumption regarding a profound structural divide within the Ukrainian media. The overwhelming majority of media representation on
this subject (84.4 %) was established to be generated by institutional media outlets, while non-institutionalised Telegram channels account for a smaller share (15.6 %), showing the operation of a mechanism of ‘symbolic annihilation’ (Tuchman, 1978) through the neglect of LGBTQ+ individuals’ everyday experiences. The phenomenon of ‘seasonal representation’ was identified: community visibility is entirely contingent upon calendarbased
activism (with the peak in June), and following the onset of the full-scale invasion, this disparity was exacerbated—media required more than 18 months to restore prior levels of attention. A critical level of media androcentrism was recorded: mentions of gay men appear 5.9 times more frequently than those of lesbian women, producing, in the context of
war, a "double invisibility" of women’s experience of resistance. The ‘transgender visibility paradox’ was also identified: a high frequency of mentions does not correlate with destigmatisation but instead reduces the group’s subjectivity to a corporeal-sensationalist dimension. Analysis of the displacement of the media agenda following the full-scale invasion revealed a radical transformation of the content of representation. Using Suspilne as a case study, the share of coverage regarding the war’s impact and LGBTQ+ participation in state defense increased from 1.27 % to 11.59 %, marking a shift from victimization to the dominance of the ‘Hero-Defender’ archetype. This process is conceptualised as mediatised desecuritisation, in which the right to equality is reframed as an act of legal justice toward the warrior. Qualitative analysis revealed distortions in the ethical standards of this process: ‘nominal neutrality’ was identified, whereby the mechanical transmission of discriminatory acts without value-based contextualisation leads to the legitimation of antidemocratic practices. The commercial outlet ‘TSN’, by contrast, pursues a strategy of the ‘economy of drama’, commodifying LGBTQ+ identities for the construction of sensationalist ‘formula stories’. Within the Telegram segment, the dominance of affective othering and network gatekeeping was established. The analysis provides grounds for asserting that these platforms’ transition to the Ukrainian language constitutes a form of ‘discursive mimicry’: formally appropriate terminology coexists with the ‘neutral platforming of hate speech’. Multimodal analysis confirmed the dominance of affective logic: visual oxymorons and the
construction of moral panics obstruct the rational reception of human rights discourse, thereby entrenching these communities’ status as social abnormalities. Focus group discussions reported affective polarisation in audience reception, with the primary criterion of trust being the audience’s sense of emotional safety. In the experience of gay men, the phenomena of ‘transactional subjectivity’ and the ‘burden of heroism’ were identified: the sense that social acceptance constitutes a situational ‘exchange’ of identity
for military merit, which devalues the dignity of civilians (‘Hero or nobody’). The experience of lesbian women confirmed Lene Hansen’s (2000) strategy of ‘security as silence’, i.e. a conscious avoidance of visibility in order to protect against hate speech and the sexual fetishisation of their image. Transgender individuals were identified as the most vulnerable group, toward whom media enact a model of ‘social surveillance’ and outing. The synthesis of findings reveals a ‘discursive dissonance’ within the threefold mimesis cycle: despite media heroisation, the final refiguration of identity remains fragmentary due
to the excessive instrumentality of representations, generating a demand from the communities for a transition from the ‘economy of hype’ to a ‘philosophy of authenticity’. The study acknowledges a number of methodological limitations. Its temporal scope extends through September 30, 2025, thus capturing a ‘snapshot’ of a dynamic wartime media discourse. The focus group sample, recruited through snowball sampling and an online format, is skewed toward individuals with higher levels of digital literacy and social capital, and does not encompass the experiences of ‘closeted’ community members, older age cohorts, or rural residents. The qualifying nature of the work demanded a single-coder procedure, which was compensated for by the systematic documentation of an audit trail, intra-coder reliability checks, and consultations with the academic supervisor. The study identifies media narratives and analyses their reception by communities, but does not establish a direct causal link between media content and changes in public opinion. The practical significance is the development of ‘Methodological Guidelines for Optimising the Media Representation of LGBTQ+ Communities’ by the author, intended for the implementation of anti-discrimination journalistic standards. Prospects for further research lie in the longitudinal analysis of the sustainability of the heroism narrative and in the search for mechanisms to overcome the double marginalisation of queer women in the
postwar period. The study lays the groundwork for a value-based evolution of the Ukrainian media discourse: the transition from ‘conditional inclusion’ contingent on military merit toward the affirmation of unconditional human dignity as the foundation of the democratic modernisation of the state.
Keywords
медіарепрезентація, ЛГБТК+, медіапростір, воєнна журналістика, мова ворожнечі, маніпуляції, соціальні медіа, дискурс-аналіз, фокус-групи, медіанаратив, пропаганда, гендерна рівність, маскулінність, російсько-українська війна, Україна, дисертація, media representation, LGBTQ+, media space, war journalism, hate speech, manipulation, social media, discourse analysis, focus groups, media narrative, propaganda, gender equality, masculinity, Russo-Ukrainian War, Ukraine
Citation
Поліщук Л. В. Репрезентація ЛГБТК+ спільнот у медіадискурсі України до й після повномасштабного вторгнення Росії : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії / Поліщук Леонід Вячеславович ; наук. кер. Орлова Дарія Вадимівна ; Національний університет "Києво-Могилянська академія", Міністерство освіти і науки України. - Київ : [б. в.], 2026. - 569 с. : іл., схеми, табл., граф., діагр. - Містить додатки.