Ходіння до раю як жанр української середньовічної літератури : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
| dc.contributor.advisor | Павленко, Ганна | |
| dc.contributor.author | Пелешенко, Олена | |
| dc.date.accessioned | 2023-03-01T07:41:47Z | |
| dc.date.available | 2023-03-01T07:41:47Z | |
| dc.date.issued | 2023 | |
| dc.description.abstract | Робота присвячена дослідженню жанрових структур корпусу християнських апокрифів ранньовізантійського походження, сповненого чудесних та фантастичних елементів і зосередженого на описі складної й добровільної мандрівки до земного раю праведника за життя – "Ходіння Агапія до раю", "Ходіння Зосими до рахманів", "Повість про Макарія Римлянина". Упродовж усієї доби Середньовіччя викристалізовуватиметься його впізнавана топіка, а також морфологія; "райські" апокрифи почали перекладатися церковнослов’янською у ХІІ ст. та були засвоєні українською середньовічною літературою як самостійний жанр не пізніше ХV ст. Досі не простежено основних віх у рецепції мотиву мандрівки до земного раю в українській літературі Х – ХVIII ст., не здійснено морфологічного аналізу сюжетно-тематичного комплексу й не досліджено його жанрової природи, що зумовлює актуальність роботи. Об’єкт дослідження – грецькі й українські списки "Ходіння Агапія до раю", "Повість про Макарія Римлянина", "Ходіння Зосими до рахманів", середньовічні апокрифічні й житійні тексти, присвячені мандрівці праведника до Едемського саду. У діахронному аспекті залучаються античні претексти означених творів, а в синхронному – західноєвропейські латиномовні саги з ідентичною жанровою структурою. Предметом дослідження є форми репрезентації мотиву мандрівки до земного раю в українській літературі в межах середньовічної епістеми; індивідуальні жанрові формації досліджуваних пам’яток. Загальнотеоретичний вимір мети дослідження передбачає осмислення амбівалентності статусу середньовічного жанру на середохресті класифікаційного й рецептивно-комунікативного підходів крізь призму філософської епістемології, феноменології, рецептивної естетики, теорії інтертекстуальності й деконструкції. У вимірі історико-літературному здійснюється спроба дослідити жанрові структури апокрифічних ходінь до раю в українській літературі епохи Середньовіччя та способи існування в них античних претекстів у літературних "перетворених формах" поза межами власної епістеми. Методологічну базу роботи становлять загальнонаукові емпірико-теоретичні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, описовий), системно-функціональний підхід до вивчення літературних явищ, поєднання елементів структуралістського (для здійснення морфологічного аналізу апокрифічного сюжету про мандрівку до раю в давній українській літературі), компаративного, порівняльно-історичного, культурно-історичного, герменевтичного методу для інтерпретації текстів. Використано теорію інтертекстуальності в її застосуванні до модусів середньовічного літературного процесу; когнітології, феноменологічного структуралізму Р. Інґардена, а також традиційних для літературознавства аналітичних стратегій (рецептивної естетики, наратології) та філософської епістемології (В. Біблер, Г. Башляр, В. Вельш, Т. Кун, М. Мамардашвілі) для дослідження феноменологічної природи жанрових структур християнських "райських" апокрифів. Інструментарій міфокритики, архетипної критики Н. Фрая, семіотичних методів дослідження простору (Р. Барт, Г. Башляр, У. Еко, Ю. Лотман, Л. Софронова, Б. Успенський) використано для висвітлення міфологічних джерел ходінь до раю та опису моделей райського простору в українській середньовічній літературі. Наукова новизна роботи зумовлена як методологічним підходом, так і ракурсом, під яким розглянуто об’єкт дослідження. Розроблено власну епістемологічну теорію жанрів і на матеріалі візантійських "райських" апокрифів та українських середньовічних ходінь до раю апробовано її інтерпретаційну користь для дослідження жанрових структур літературних пам’яток. Запропоновано розрізнення жанру як таксономічної абстракції й жанрової структури художнього тексту як єдиного способу здійснення оповіді в просторі інтертексту. На прикладі юдео-християнської апокрифіки доведено, що кожен твір мистецтва визначається сумою його претекстів і не вичерпується експліцитною структурою жанру, акумулюючи низку уламків імплицитних жанрів, породжених чужорідною епістемологічною ситуацією. За посередництва множини імпліцитних жанрів у мистецтві слова завжди присутні осередки інших типів раціональності та ідеологем, однак способи боротьби з Іншим докорінно відрізнятимуться в літературних дискурсах різних культурно- історичних епох. У роботі вперше зроблено спробу розв’язати проблему жанрової природи ходіння до раю крізь призму теорії "сліду" Ж. Дерріди. Корпус текстів, куди належать "Ходіння Агапія до раю", "Повість про Макарія Римлянина", "Ходіння Зосими до рахманів", визначено як автономну літературну таксономічну одиницю та схарактеризовано її на морфологічному й тематологічному рівнях; показано особливості її функціонування у візантійській культурі-донорі та жанровій системі давньої української літератури та питомого фольклору. Також ходіння до раю порівняно із західноєвропейським структурним аналогом – ірландським середньовічним імрамом, який являє собою двокомпонентний жанр-сюзерен (Д. Ліхачов) з "анфіладною" ієрархічною системою, посталий внаслідок взаємонакладання культурних кодів 1) власне ходіння (паломницької оповідки) та 2) утопії. Доведено, що жанрові структури ходінь до раю детерміновані слідом (Ж. Дерріда) паломницької, житійної прози, постгомерівських "одіссей", патерикових новел, географічних трактатів доби Античності, середньовічної утопії, які в точках перетину створювали нові осередки семіозису. Механізми рецепції мотивних комплексів апокрифів про мандрівку до віднайденого Едему в епоху Середньовіччя було досліджено як цілісне явище. Також проведено ретельний текстологічний аналіз перекладацьких стратегій українських списків. З погляду компаративної генології доведено, що ірландські імрами (включно з "Плаванням святого Брендана") та ходіння до раю візантійського походження мають ідентичну структуру двокомпонентного жанру-сюзерена, спираються на спільний фонд ранньохристиянської аскетичної та греко-римської географічної літератури, апелюють до спільного сегменту людського досвіду, конкурують за ту саму позицію в жанровій ієрархії (каноні) та послуговуються спільними біблійними тематичними ключами. Висловлено гіпотезу, що творці "Плавання святого Брендана" знали грецькі тексти про земний рай, проте в ірландської літератури – на відміну від української – не було потреби їхнього засвоєння на рівні окремого жанру; сама внутрішня форма культури не потребувала чужорідних аналогів того, що було добре розвинене в питомій. Коли релікти світогляду іншої релігійної традиції, як і елементи гумбольдтівської "внутрішньої форми мови", "заломлюються" об чуже, вони не можуть бути перекодовані знаками своєї традиції осмислено, тому або вилучаються за межі семіосфери, або замінюються на звичні для власного культурного часопростору образи. На позначення цього явища запроваджено термін дзеркальної міжжанрової взаємодії. Простежено співвідношення змісту й форми в експліцитному та імпліцитному жанрах середньовічного тексту. Застосовано триступеневий алгоритм аналізу жанрових структур художнього тексту: 1) феноменологічне наближення до жанрової структури твору; 2) інтертекстуальний аналіз; 3) епістемна реконструкція. Запроваджено терміни експліцитний жанровий шар, експліцитний жанр, імпліцитний жанр, сила опору криптограматичності літературного дискурсу, тип міжжанрової взаємодії, валентність жанрової матриці, внутрішня форма жанрового слова, міфологічне й комунікативне ядро тексту. Типи міжжанрової взаємодії були поділені на інтеграційні, інклюзивні, діалогічні, криптограматичні, дзеркальні; за ступенем подібності жанрових елементів – на морфологічні гомогенні й морфологічно гетерогенні; за формою зв’язку між жанровими елементами – та, що відбулася в межах однієї культури та епохи; у межах однієї епохи, але різних культур; у межах однієї культури (писемної традиції), але різних епох; у межах різних епох і культур.Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані в студіях з теорії та історії літератури, присвячених як порівняльній генології, так і рецепції жанру ходінь до раю в наступні періоди розвитку української та світової літератур в нероздільній єдності з культурно- історичною перспективою. Матеріал дисертації може використовуватися при розробці університетських курсів із актуальних питань історії, теорії літератури та компаративістики. У вступі дисертаційної роботи обґрунтовано актуальність дослідницького питання, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження. У першому розділі "Феноменологічна природа жанрових структур апокрифічного тексту" окреслено різницю між жанром та індивідуальною жанровою структурою художнього тексту, що дорівнює різниці між абстрактними одиницями мови (langue) та її мовленнєвими втіленнями (parole) – фонемою та звуком, лексемою та словом. Запропоновано розмежування предметів дослідження для діахронної й синхронної жанрології. Апокриф з погляду літературознавчої феноменології не є власне-жанром, а специфічною двовимірною рецептивною установкою, що передбачає 1) опозицію твору до християнського канону та 2) стимулює реципієнта до постійного звіряння прочитаного з біблійним текстом. Показано, що жанрова структура апокрифів, як і будь-якого середньовічного тексту в умовах панування культури, де авторитет домінує над авторством, визначається 1) предметом зображення, 2) сферою вживання, 3) сумою претекстів і архітекстуальних реакцій; «голосами» й "слідами" (В. Каляґа) попередніх транстекстуальних, трансдискурсивних і трансепістемних взаємодій. Багатошаровість жанрової структури є іманентною рисою будь-якого твору, бо визначається слідами його претекстів і "битв" (Г. Блум) у просторі літературного канону. У синхронному зрізі жанрова структура складається з магістральної лінії конкретизації (експліцитного жанру) та множини імпліцитних жанрів, літературних "перетворених форм" (М. Мамардашвілі), що внаслідок міжжанрового діалогу втрачають свою форму, але існують у глибинному наративі твору як "застиглі змісти" (М. Бахтін). Маркерами-репрезентантами імпліцитних жанрів в тексті є авторські генологічні самоназви, цитати, сюжети, мотиви й образи, "предикативні герої". У другому розділі "Мотив мандрівки до земного раю в українській середньовічній літературі" розглянуто сотеріологічні виміри середньовічної картографії. Середньовічна утопія, прагнучи знайти докази існування Едемського саду в реальних земних ландшафтах, перебувала в постійному діалозі з античною картографічною традицією, космографічними трактатами, старо- й новозавітними апокрифами та фольклором. Доведено на підставі впізнаваних морфологічних і поетикальних особливостей, що ходіння до раю мають ознаки самостійного двокомпонентного жанру та не можуть ототожнюватися з жанровими різновидами 1) паломницької оповідки, 2) агіографічної прози, 3) есхатологічного видіння, 4) середньовічної утопії. Визначено особливості українських списків грецьких "райських" апокрифів: елементи візантійської екзотики задля екзотики редуковані, відчувається тенденція до уніфікації ботанічних та зоологічних видів, натомість символічна компонента посилюється. Апокрифи грецького походження могли як впливати на оригінальне письменство, так і переписуватися під його впливом. У третьому розділі "До питання внутрішньої форми жанрового слова: ходіння до раю та імрами" зроблено спробу вирішити важливу дефінітивну проблему сучасної медієвістики: розмежування морфологічно гомогенних східних і західних літературних подорожей до земного раю – візантійських (за їхнього посередництва й українських) ходінь до раю, укорінених у греко- римську традицію, та ірландських імрамів, що всотали в себе як досвід континентальної культури, так і питомі образи кельтської міфології. Розкрито специфіку дзеркальних міжжанрових взаємодій двох літературних таксономічних одиниць із тотожною морфологічною структурою.Завдяки запропонованій у дисертації епістемологічній теорії жанрів можна ствердити, що експліцитні та імпліцитні жанри визначаються сумами їхніх претекстів, а також трансдискурсивних і трансепістемних взаємодій у просторі інтер- і метатексту. За цих обставин середньовічні жанри постають перед нами як резервуари епістемної пам’яті епох; як єдність у множинності голосів, де кожен текст є індивідуальною формацією різних жанрових ідентичностей, утримуваних у вертикалі культурної пам’яті. | uk_UA |
| dc.description.abstract | The dissertation is devoted to the investigation of genre structures of the corpus of Christian apocrypha of early Byzantine origin full of marvels and fantastic elements and dedicated to the theme of an extremely difficult and voluntary mortal’s journey to the earthly paradise – "The Walk of Agapios to Paradise", "The Walk of Zosima to Rahman", and "The Tale of Macarius of Rome." For the entire period of the medieval era, recognizable topoi as well as morphology were developed; "paradisal" apocrypha started to be translated into Old Church Slavonic in the 12th century and finally were integrated into Ukrainian medieval genre system as a recognizable independent literary genre until the 15th century. However, the reception mechanisms of the motif of the journey to the earthly paradise in Ukainian literature of 10th – 18th centuries have not yet been traced, so further analysys of thematically monolithic cycle in the morphological layer is needed to solve the problem of its genre nature, which determines the relevance of the study. The object of the study is Greek and Ukrainian redactions of “The Walk of Agapios to Paradise”, “The Walk of Zosima to Rahman”, and “The Tale of Macarius of Rome”, medieval apocryphal and hagiographical texts, devoted to the journey of the righteous man to the Garden of Eden. Ancient pretexts of above-mentioned works will be considered in diachronic aspect; and Western Latin sagas with identical genre structure – in synchronic aspect. The subject of the study is the forms of representation of the motif of the journey to the earthly paradise in Ukrainian literature within the manyhold of the medieval episteme; individual genre formations of analyzed monuments. Theoretical dimentions of the aim of the study offer to rethink the ambivalent status of medieval genre on the crossroads of classification-based and receptivecommunicative approaches through the prism of philosophical epistemology, phenomenology, receptive aesthetics, the theory of intertextuality, and deconstruction. The dimention of literary history provides to make an attempt to investigate genre structures of apocryphal journeys to Paradise in Ukrainian medieval literature and the ways of existence of ancient pretexts of these manuscripts in literary "converted forms" beyond its own episteme. The methodological basis of the study consists of general scientific empiricaltheoretical methods (analysis, synthesis, induction, deduction, descriptive), systemfunctional approach to the literary phenomena research, the combination of elements of structuralist approach (in order to provide morphological analysis of apocryphal journeys to Paradise in ancient Ukrainian literature), comparative, comparativehistorical, cultural-historical, and hermeneutic methods for interpreting texts. The theory of intertextuality is used in reference to the modi of mediaval literary process; cognitiology, R. Ingarden’s phenomenological structuralism, and also traditional strategies for literary studies (such as receptive aesthetics, narratology) and philosophical epistemology (V. Bibler, G. Bachelard, W. Welsch, T. Kuhn, M. Mamardashvili) are involved to illuminate phenomenological nature of genre structures of Christian "paradisal" apocrypha. The tools of mythological criticism, N. Frye’s archetypal criticism, methods of space semiotics (R. Barthes, G. Bachelard, U. Eco, Yu. Lotman, L. Sofronova, B. Uspenskij) are used to highlight the mythological roots of walking into Paradise and describe the models of paradisal space in medieval literature. The scientific novelty of the work is determined by both the methodological approach and optics within which the the object of the study was considered. Author’s own epistemological theory of genres was developed; hence its interpretative value for analysis of genre structures of literary monuments was approbated on the material of genre structures of Byzantic "paradisal" apocrypha and Ukrainian medieval walkings to Paradise. It is proposed to distinguish a genre as a taxonomic abstraction from genre structure as the only way for narration to exist within the intertextual space. Based on the examples of Judeo-Christian apocalypses, it is proven that every literary masterpiece is determined by the sum of its pretexts; thus, it consists not only of explicit genre structure, but accumulates the number of debris of implicit genres, which were derived from alien epistemological situation. Although fragments of other type of rationality and ideologemes through the mediation of variety of implicit genres are always represented in literary art, ways to deal with the Other differ radically in literaty discourses of different cultural epochs. For the first time, the dissertation attempts to solve the problem of genre nature of walking into Paradise in the light of J. Derrida’s theory of "trace" for the first time. The corpus of texts that includes "The Walk of Agapios To Paradise", "The Walk of Zosima to Rahman", and "The Tale of Macarius of Rome" has been defined as separate medieval literary taxonomic and characterized in the morphological and thematological layers; specifics of its functioning is shown both within Byzantic culture-donor and ancient Ukrainian system of literary genres and folklore. Moreover, walking to Paradise are compared with its Western European structural equivalent – Irish medieval immram that is a two-component genre-suzerain (D. Likhachov) with "enfilade" hierarchical system, which was created as a result of intensive interaction of cultural codes of 1) namely walking (pilgrimage narration) and 2) utopia. It is proven that genre structures of walking into Paradise are determined by the trace (J. Derrida) of pilgrimage and hagiographical prose, posthomeric "Odysseys", miracle stories from patericons, geographical treatises of the era of Antiquity, medieval utopia, all of which in the process of dialogism created new semiotic points of intersection. The reception mechanisms of motifs of the journey to Eden regained in the Middle Ages are considered as a holistic phenomenon. Also a thorough textological analysis of translation starategies of Ukrainian manuscripts has been conducted. From the point of view of comparative genology is proven that Irish immrams (including Navigatio Sancti Brendani) and walkings to Paradise of Byzantic origin have identical structure of two-component genre- suzerain; both are anchored in the common corpus of Early Christian ascetic and Greco-Roman geographical literature; referred to the common segment of humane experience; competed for the same position in genre hierarchy (canon); and rooted in the same biblical thematic clues. That is why we have hypothesized that that Greek texts devoted to the earthly paradise were known by scribes of "The Voyage of Saint Brendan"; however, in Irish culture – in contrast to Ukrainian culture – literature did not need to receive such a corpus at the level of a separate genre; the very inner form of culture did not accept foreign variants of literary conventions, analogs of which were well-developed in original tradition. If relicts of other traditional religious worlviews, as well as elements of Humboltdtian "inner form of the language", "reflect" discourse of an other, they can not be transcoded by the signs of local tradition consciously: they might be either excluded beyond the semiosphere or converted into typical images for native cultural space. It is proposed to designate such a phenomenon in terms of the mirrored intergenre relationship. The relationship between content and form is traced on the material of explicit and implicit genres of medieval text. Three-stage algorithm is applied to analyze genre structures of literary text: 1) phenomenological approximations to the genre structure of composition; 2) intertextual analysis; 3) epistemic reconstruction. The terms that were proposed in the thesis include explicit genre layer, explicit genre, implicit genre, resisitance of cryptogrammaticality of literary discourse, type of intergenre relationship, valency of genre matrix, inner form of genre word, mythological and communicative core. Types of intergenre relationships are divided into integrative, inclusive, dialogical, cryptogrammatical, and mirrored; by the degree of similarity of genre elements: morphologically homogeneous and morphologically heterogeneous; by the form of relationship between genre elements – occurred within the same culture and epoch; within one epoch, but in differnet cultural spaces; within one local written tradition, but in different epochs; within different eras and cultures. The practical significance of the thesis. The core findings of this work can be used in further inquiry of theory and history of literature, dedicated to both comparative genology and reception of genre of walking to Paradise in subsequent periods of development of Ukrainian and world literature from the cultural-historical perspective. Materials of the dissertation can be helpful in preparing special courses for higher educational institutions on current issues of literary history, theory, and comparative studies. The introduction to the dissertation substantiates the topicality of the problem; determines the object, subject, aim, tasks, and research methods; reveals the scientific novelty, theoretical and practical significance of the study; gives the information about approbation of the results of the research. The first chapter "Phenomenological nature of genre structures of apocryphal text" outlines the difference between genres and individual genre structure of literary masterpiece that is equal to the difference between abstract units of language (langue) and their spoken variants (parole) – phoneme and sound, lexeme and word. Through the prism of literary phenomenology, the division of subjects of research for diachronic and synchronic genology is suggested. An apocryphon is not a genre per se, but rather creates specific twodimentional receptive framework, which involves an 1) opposition to the Christian canon in the monument and 2) stimulates recipient to make constant comparison of narration with the biblical text. It is shown that every genre structure of apocrypha, as well as any other medieval text under the rule of culture, within which the authority dominates the authorship, is characterized by 1) the subject of depiction; 2) sphere of usage; 3) sum of pretexts and architextual reactions; by "voices” and “traces" (W. Kaliaga) of the previous transtextual, transdiscoursive, and transepistemic relationships. Multilayered genre structure is an immanent feature of each artistic text, so as it is determined by traces of its pretext and “rivalries” (H. Bloom) within the space of literary canon. In each synshronic slice every genre structure consists of the main line of concretization (explicit genre) and numerous implicit genres, literary “converted forms” (M. Mamardashvili), which lose their shape as a result of intergenre dialog, but still exist in deep narratives in the form of “stiffened contents” (M. Bakhtin). Markers-representants of implicit genres in the text are author’s genological sef-titles, quotations, plots, motifs and images, “predicative heroes”. The second chapter "The motif of the journey to the earthly paradise in Ukrainian medieval literature" is focused on soteriological dimentions of medieval cartography. Medieval utopia eager to find evidence of the existence of the Garden of Eden within real Earth's landscapes; its dialog with ancient traditions of mapping, cosmography, cosmographic treatise, the Old and New Testament apocrypha, and folklore was permanent. It is proven on the basis of recognizable morphological features and features of poetics that walking to Paradise can be defined as a separate two-component genre and thus shall not be identified with genre variants of 1) the pilgrimage narration, 2) hagipgraphical prose, 3) eschatological vision, 4) medieval utopia. The characteristics that determine the uniqueness of Ukrainian redactions of Greek “paradisal” apocrypha are shown: Byzantic exotic elements are reduced to a minimum; there is a tendency toward the unification of botanical and zoological species, whereas the symbolic dimension of narration is fundamental. Apocrypha of Greek origin either could make an influence on the original literature or be influenced by it. The third chapter "Towards the question of inner form of genre word: walking into Paradise and immram" is an attempt to solve a pivotal problem of contemporary mediaval studies by comparing morphologically homogeneous Eastern and Western literary journeys to the earthly paradise – Byzantic (and Ukrainian – through their mediation) walkings into Paradise, rooted in Greco-Roman tradition, and Irish immrams, anchored in both the experience of continental culture and native imaginary from Celtic mythology. The specificity of mirrored intergenre relationship between two literary taxonomic units with the same structure is examined. Epistemological theory of genres as suggested in the dissertation helps to prove that explicit and implicit genres are characterized by the sum of pretexts, and likewise transdiscoursive transepistemic relationships within the space of intertext and metatext. According to this framework, medieval genres can be considered as a pool of epistemic memory of epochs; as the unity inside the plurality of voices, in which every text is an individual formation of genre identities, retained in the vertical of cultural memory. | en_US |
| dc.identifier.citation | Пелешенко О. Ю. Ходіння до раю як жанр української середньовічної літератури : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії / Пелешенко Олена Юріївна ; наук. кер.: Павленко Г. І. ; Національний університет "Києво-Могилянська академія", Міністерство освіти і науки України. - Київ : [б. в.], 2023. - 268 c. | uk_UA |
| dc.identifier.uri | https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/24794 | |
| dc.language.iso | uk | uk_UA |
| dc.status | first published | uk_UA |
| dc.subject | середньовічна література | uk_UA |
| dc.subject | жанр | uk_UA |
| dc.subject | Київська Русь | uk_UA |
| dc.subject | ходіння до раю | uk_UA |
| dc.subject | апокриф | uk_UA |
| dc.subject | утопія | uk_UA |
| dc.subject | паломницька оповідка | uk_UA |
| dc.subject | агіографія | uk_UA |
| dc.subject | видіння | uk_UA |
| dc.subject | "Ходіння Агапія до раю" | uk_UA |
| dc.subject | "Ходіння Зосими до Рахманів" | uk_UA |
| dc.subject | "Повість про Макарія Римлянина" | uk_UA |
| dc.subject | епістема | uk_UA |
| dc.subject | культурна пам'ять | uk_UA |
| dc.subject | ідеологія | uk_UA |
| dc.subject | дисертація | uk_UA |
| dc.subject | medieval literature | en_US |
| dc.subject | genre | en_US |
| dc.subject | Kyivan Rus | en_US |
| dc.subject | walking into Paradise | en_US |
| dc.subject | apocrypha | en_US |
| dc.subject | utopia | en_US |
| dc.subject | pilgrimage narration | en_US |
| dc.subject | hagiography | en_US |
| dc.subject | vision | en_US |
| dc.subject | "The Walk of Agapios to Paradise" | en_US |
| dc.subject | "The Walk of Zosima to Rahman" | en_US |
| dc.subject | "The Tale of Macarius of Rome" | en_US |
| dc.subject | episteme | en_US |
| dc.subject | cultural memory | en_US |
| dc.subject | ideology | en_US |
| dc.title | Ходіння до раю як жанр української середньовічної літератури : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії | uk_UA |
| dc.title.alternative | Walking to Paradise as a genre of Ukrainian medieval literature | |
| dc.type | Thesis | uk_UA |