Наративна ідентичність Києва в українській літературі доби Бароко : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
Loading...
Date
2023
Authors
Петренко-Цеунова, Ольга
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 03 "Гуманітарні науки" за спеціальністю 035 "Філологія". – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Роботу присвячено дослідженню наративної ідентичності Києва доби Бароко як ментальної конструкції. Вона відображена в низці барокових жанрів, зокрема в полемічних текстах, літописах і хроніках, поезії та шкільній драмі. Світогляд людини Бароко передбачав наявність вищого сенсу в творенні наративів, що утримував їхню цілісність, попри відмінність мов, жанрів, конфесій та естетичних парадигм. У художньому творі простір, зокрема й міський, становить окрему дійсність, шо існує за власними законами залежно від стилю епохи та жанру тексту. Актуальність теми полягає у відсутності фахового комплексного дослідження наративної ідентичності Києва в українській бароковій літературі із застосуванням сучасних міждисциплінарних підходів. В українській культурі доба Бароко знакова з погляду формування ідентичності, зародження історичної пам’яті, осмислення свого минулого та власної тяглості. Об’єкт дослідження – корпус текстів XVII–XVIIІ ст.: панегірична поезія, агіографічна проза, ораторська література, драматургія, хроніки та літописи, що містять посутні згадки про Київ. Предмет дослідження – наративні моделі репрезентації урбаністичного простору в літературі Бароко. Метою дисертації є дослідження основних способів моделювання образу Києва через наративну проєкцію текстів доби Бароко та аналіз функціонування барокової ідентичності Києва на рівні телеології й поетики. Методологічну базу роботи складають: феноменологічний метод, використаний для аналізу міста як символічної реальності; порівняльно-історичний – при розгляді динаміки змін образу міста; герменевтичний – для здійснення аналізу та інтерпретації окремих філософських теорій, пов’язаних із символізацією міста. Задіяно структурно-семіотичний метод для розгляду міського наративу барокового Києва як системи відповідників і опозицій, виокремлення центральних елементів (сюжетів, мотивів, образів) та аналізу їхньої реалізації в конкретних текстах. Для дослідження міста як механізму пам’яті використано здобутки школи нового історизму, концепції культурної пам’яті, винайдення традиції та спадку культури, постколоніальний підхід. Для аналізу метаміфології міського наративу залучено здобутки міфоритуальної критики. Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі наративної ідентичності Києва на основі дослідження пам’яток літератури Бароко. Визначено та досліджено роль наративної ідентичності Києва в культурі Бароко. Схарактеризовано та узагальнено основні риси й особливості київського наративу в контексті синхронних міських наративів ранньомодерної доби. Особливість роботи полягає в інтеграції культурно-антропологічних методів дослідження наративів пам’яті та локусів символічного смислоутворення, розробок у царині семіотики та ритуально-міфологічного аналізу текстів. Застосування обраної теоретико-методологічної бази уможливлює нове прочитання пам’яток української літератури XVII–XVIII ст. Завдяки використанню інструментарію сучасних дослідницьких методів розширено межі інтерпретаційного поля української літератури Бароко. Обґрунтовано доцільність використання студій наративної ідентичності до пам’яток ранньомодерної доби. Визначено домінантні риси культурно-історичної та локальної ідентифікації локусів Києва, способи їхньої візуалізації та наративні прийоми, використання яких забезпечує єдність наративної ідентичності Києва. З’ясовано, з якими намірами та в який спосіб різні мистецькі доктрини й політичні режими створювали, змінювали і впливали на фізичний та символічний вигляд міста в добу Бароко. Доведено структуротворчу роль міста в бароковій семіосфері. Перший розділ "Осмислення образу міста доби Бароко: теорія й історико-культурні контексти" є спробою феноменологічної редукції – наближенням до об’єкта дослідження шляхом очищення від семантичних нашарувань романтичного, позитивістського, модерного стилів мислення, що по-своєму уявляли міську культуру доби Бароко й наклали відбиток на сучасне сприйняття. Огляд основних підходів до вивчення міського наративу барокової культури та її ролі у формуванні національної ідентичності дає змогу зробити висновок, що донедавна теорію ідентичності місця часто використовували в дослідженнях як евристичну відправну точку, а не як теоретичну основу. Тенденції вживання поняття "наративна ідентичність" у науковому дискурсі обґрунтовано доводять можливість його аплікації в міських студіях. Другий розділ "Побудова художньої моделі міста" включає чотири необхідні засновки, що висвітлюють різні контексти сприйняття образу міста в бароковій творчості: філософський, аксіологічний, поетичний і мовний. Філософський засновок полягає в тому, що розглянуті тлумачення образу міста в європейській філософській думці мають дві домінанти: з одного боку, місто постає осердям держави, ознакою цивілізованості та простором творчої самореалізації особистості. З другого боку, місто визначають як протиприродне середовище знеособленості, відчуженості та дегуманізації людства. Серед риторичних і поетичних засобів зображення наративної ідентичності Києва розглянуто виокремлені Феофаном Прокоповичем параметри художнього опису міста. Також запропоновано поглянути на трискладовість київського ландшафту в категорії вернакулярності. Розглянуто різні метафори на позначення Києва: місто-сад, місто-ліс, місто-лабіринт. Проаналізовано генезу та функціонування вживаної щодо Києва епітетики – богомбереженого міста, богохранимого граду; досліджено порівняння Києва з Єрусалимом, Константинополем, Римом, Троєю. У третьому розділі "Місто як механізм пам’яті" йдеться про те, як у міському ландшафті, розглянутому як система знаків, закодовано низку політичних, економічних, соціальних і культурних понять. Фігури духовної і світської влади так чи інак відобразилися в бароковій наративній ідентичності Києва та формували самототожність киян у часи, коли столичний статус був радше символічним, аніж реальним, однак місто продовжувало бути ключовим фактором ідентичності та ознакою державності. За часів Петра Могили Київ перестав бути узагальненим означником давнопохованої руської слави. Митрополит виділив та реанімував семіотично значущі від часів Русі локуси: Десятинну церкву, Софійський собор, Печерський монастир. Водночас на мапі семіотично значущих місць з’явилася нова точка, не пов’язана зі спадщиною Русі, – колегія на Подолі. Тогочасна інтелектуальна еліта переймалася темою "старожитних прав" руського народу й відчувала потребу в оперті, коли посилань на авторитет православної традиції, давні вольності та доведення чудом стало не досить. У бароковому мисленні аксіологічна роль "старовини" у значенні критерію доброго ладу вплинула на глорифікацію знакових подій і постатей київської історії. Певні смислові послідовності міських локусів, впорядковані в межах соціально та культурно заданих координат значущості, стають знаряддям, яким послуговується культурна пам’ять, репродукуючи образи минулого, що в певну добу стають суголосними з панівними ідеями. Четвертий розділ "Метаміфологія барокового Києва" присвячений розгляду наративної ідентичності міста крізь призму міфоритуального підходу. Проаналізовано міфопоетичні тлумачення походження міста та сакралізацію легенд про заснування. Розглянуто образи небесних заступників Києва як відповідь на бароковий катастрофізм. Звернено увагу на щоденні ритуалізовані практики містян, а також символічні ритуали, приурочені до визначних подій, міських персонажів-масок та інші міфологізовані елементи, що повторювались із певною періодичністю, циклізували повсякдення містян і надавали йому трансцендентного виміру. Театральна культура барокового Києва проаналізована як маркер ідентичності та ознака колоніального становища. Завдяки запропонованому в дисертації аналізу наративної ідентичності Києва можна ствердити, що барокова спадщина в українській культурі стала своєрідним "місцем пам’яті" не лише в просторовому, а й у духовному сенсі. Міський простір є витвором колективного уявного, як, власне, й ідентичність.
Description
Dissertation to obtain the scientific degree of Doctor of Philosophy in the field 03 "Humanities", speciality 035 "Philology". – National University of Kyiv-Mohyla Academy, Kyiv, 2023. The broad objective of this study is to identify and analyze the narrative identity of Kyiv in Ukrainian Baroque literature. It has been argued that this mental construction is reflected in a number of Baroque genres, in particular in polemical texts, chronicles, poetry, and school drama. Under certain conditions, the worldview of the early modern epoch assumed the presence of a transcendental meaning in the creation of narratives. Such linkage formation facilitates maintaining their integrity, despite the differences in languages, confessions, genres, and aesthetic paradigms. This study therefore arises out of concerns to understand how the depiction of urban space in fiction forms a separate reality that exists according to its own rules, depending on the style of the period and the genre of the text. An overview of the main approaches to the study of the urban narrative and its role in the formation of national identity allows us to conclude that the theory of place identity was earlier used in research as a heuristic starting point, rather than as a theoretical basis. Noteworthy, that the Baroque period in Ukrainian culture is considered to be the time of the birth of historical memory and formation of identity. The absence of a coherent , comprehensive study of the narrative identity of Kyiv in Ukrainian Baroque literature using interdisciplinary approaches determines the relevance of the study. The subject of the study is narrative models of urban space representation in a corpus of texts of the 17th–18th centuries: panegyric poetry, hagiographical prose, oratorical literature, drama, and chronicles containing momentous features of narrative identity of Kyiv. The purpose of this study was outlined as follows: to understand what are the main ways of modelling the image of Kyiv through the narrative projection of the texts of the Baroque period, and to analyze the functioning of the Baroque identity of Kyiv on teleological and poetical levels. The methodological framework of the study consists of: the phenomenological method – used to analyze the city as a symbolic reality; comparative historical method – considering the dynamics of changes in the image of the city; hermeneutics – for the analysis and interpretation of prominent philosophical theories related to the symbolization of the city. Structural semiotics are used to examine the urban narrative of Baroque Kyiv as a system of counterparts and oppositions, to identify central elements (plots, motifs, and images), and analyze their implementation in specific texts. New historicism, the concepts of heritage, cultural memory, the invention of tradition, and post-colonial approach are used to investigate the city as a mechanism of memory. Myth criticism is adopted for the analysis of the metamythology of the urban narrative. The scientific novelty of the thesis is determined by the application of the concept of narrative identity to Ukrainian Baroque literature for the first time. The comparative analysis done shows the role of the narrative identity of Kyiv in Baroque culture. The main features of the Kyiv’s narrative are characterized and summarized in the context of synchronous narratives of the early modern period. The peculiarity of the work is based on the integration of cultural and anthropological methods of researching narratives of memory, loci of symbolic meaning-making, and mythological analysis of texts. The findings were obtained by the application of the selected theoretical and methodological base to pieces of Ukrainian literature of the 17th–18th centuries. Implementation of modern research methods expanded the boundaries of the interpretive field of Ukrainian Baroque literature. The results, therefore, begged for the expediency of using the narrative identity studio for early modern texts. This showed the intentions and the manner in which different artistic doctrines and political regimes created, changed, and influenced the physical and symbolic appearance of the city in the Baroque period. Examination of it proved the structuring role of the city in the Baroque semiosphere. The first chapter, "The image of the Baroque city: theoretical, historical, and cultural contexts", defines the romantic, positivist, modern, and contemporary styles of thinking. Each of them depicted the urban culture of the Baroque period in its own manner and left an imprint on neoteric perception. The trends in the use of the concept of narrative identity in scientific discourse reasonably prove the possibility of its application in urban studies. In the second chapter, "Construction of the poetic model of the city", determinants of narrative identity occurrence were examined using four different contexts of perception of the image of the city in Baroque culture: philosophical, axiological, poetic, and linguistic. Results of the analysis showed that the philosophical basis considered interpretations of the image of the city in European philosophical thought have two dominants. On the one hand, the city appears as the capital of the state, a sign of civilization, and a space for creative self-realization of the individual and the community. On the other hand, the city is defined as an unnatural environment of impersonality, alienation, and dehumanization. Among the rhetorical and poetic means of depicting the narrative identity of Kyiv, the parameters of the artistic description of the city identified by Feofan Prokopovych are worth paying attention to. It is also suggested to look at the threefold nature of the Kyiv landscape in the category of vernacularity. Different metaphors for the designation of Kyiv are considered, including garden, forest, and labyrinth. The genesis and functioning of the image of God-protected city, a comparison of Kyiv with Jerusalem, Constantinople, Rome, and Troy supported the hypothesis that the city became the basis for the narrative identity in the Baroque literature. The third chapter, "The city as a mechanism of memory", discusses how a range of political, economic, social, and cultural concepts are encoded in the urban landscape considered as a system of signs. The figures of spiritual and secular power were reflected in a particular way in the Baroque narrative identity of Kyiv. It formed the self-identity of Kyivans in times when the status of the capital was rather symbolic than real. Nevertheless, the city continued to be a key factor of identity and a sign of statehood. During the time of Petro Mohyla, Kyiv ceased to be a generalized signifier of the fallen glory of Rus. The metropolitan singled out and reanimated semiotically noteworthy loci from the medieval times, including the church of the Tithes, St. Sophia cathedral, and Pechersk monastery. At the same time, the college in Podil appeared on the mental map as a new site. The intellectual elite of that time was preoccupied with the topic of the "ancient rights" of the Rus people and felt the need for new arguments, while references to the authority of the Orthodox church, ancient tradition, and proof of miracles were not enough. In Baroque thinking, the axiological role of antiquity as a criterion of good order influenced the glorification of outstanding events and figures of Kyiv’s history. Certain semantic sequences of urban loci, arranged within socially and culturally determined coordinates of significance, become a tool used by cultural memory, reproducing images of the past and becoming consonant with the dominant ideas. The fourth chapter, "Metamythology of Baroque Kyiv", gives the author’s interpretation of the main concepts of the narrative identity of the city through the prism of myth critics. This chapter includes mythopoetic analysis of the city’s origin and the sacralization of legends about its foundation. The images of divine patrons of Kyiv are considered as a response to Baroque catastrophic worldview. Particular attention is drawn to the daily ritualized practices, as well as symbolic rituals dedicated to significant events that were repeated with a certain periodicity, cycling the everyday life of citizens and giving it a transcendent dimension. Finally, the theatrical culture of Baroque Kyiv is interpreted as a marker of identity and a sign of the colonial situation. To sum up, the analysis of the narrative identity of Kyiv proposed in the thesis proves that the Baroque heritage of Ukrainian culture has become a kind of "place of memory" not only in a spatial, but also in a spiritual sense. As a consequence, urban space occurs to be a product of the collective imagination, as far as identity.
Keywords
українська література, Бароко, нарація, ідентичність, поетика, мотив, Київ, місто, рецепція, міфологізація, інтертекстуальність, простір, спадщина, культурна пам’ять, ідеологія, дисертація, Ukrainian literature, Baroque, narrative, identity, poetics, motif, Kyiv, city, reception, mythologizing, intertextuality, space, heritage, cultural memory, ideology
Citation
Петренко-Цеунова О. І. Наративна ідентичність Києва в українській літературі доби Бароко : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії / Петренко-Цеунова Ольга Іванівна ; наук. кер.: Павленко Ганна Іванівна ; Міністерство освіти і науки України, Національний університет "Києво-Могилянська академія". - Київ : [б. в.], 2023. - 259 с.