Правовий режим віртуальних активів: цивільно-правовий аспект : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
| dc.contributor.advisor | Посполітак, Володимир | uk_UA |
| dc.contributor.author | Савченко, Єгор | uk_UA |
| dc.date.accessioned | 2026-03-30T05:56:12Z | |
| dc.date.available | 2026-03-30T05:56:12Z | |
| dc.date.issued | 2026 | |
| dc.description | Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy in specialty 081 "Law" (08 – Law). – National University of "Kyiv-Mohyla Academy", Kyiv, 2026. The dissertation is devoted to a comprehensive study of the civil-law nature of virtual assets and their place within the system of objects of civil rights. It further examines the specific features of the legal regime governing ownership of virtual assets, as well as the private-law circulation of virtual assets, including, in particular, their transfer and use through smart contracts, under barter (exchange) agreements, and as a means of payment and exchange. The research constitutes a contribution to contemporary legal scholarship, aimed at developing new approaches and refining existing civil-law concepts for regulating legal relations arising from the circulation of virtual assets. The dissertation provides a systematic characterization of the private-law regime applicable to virtual assets in Ukraine and in the Member States of the European Union. Based on the findings of this research, it proposes directions for the further development of civil law, Ukrainian civil legislation, and the legal framework governing the regulation of the virtual asset market, taking into account the economic and technological nature of virtual assets as a phenomenon. The study draws on Ukrainian and foreign academic sources, including dissertations, monographs, and scholarly articles. It also analyses the principles of the International Institute for the Unification of Private Law (UNIDROIT), as well as reports issued by other international and pan-European organisations, including the International Monetary Fund, the Financial Stability Board, the European Banking Authority, the European Securities and Markets Authority, and the Bank for International Settlements. In addition, the dissertation examines the relevant provisions of civil legislation and virtual asset market regulation legislation of Ukraine and EU Member States. Guided by the economic analysis of law and approaches to the legal analysis of technologies, this study examines the private-law nature of virtual assets and their place within the system of objects of civil rights through the prism of their core economic and technological characteristics, prevailing approaches to defining the concept of virtual assets, and their categorisation. It is established that a virtual asset constitutes a unique and complex object of civil rights in terms of its privatelaw nature, since, depending on its type, it may combine certain fundamental features of a tangible thing, information as a form of intangible benefit, a proprietary right to goods or services, a financial instrument, and money (funds). This precludes the classification of virtual assets as "things" (res) or as any of the existing subcategories of things. The dissertation further analyses doctrinal and practical approaches developed in Ukrainian private law and in jurisdictions belonging to the German legal tradition, in particular Germany and Liechtenstein, with respect to the place of virtual assets within the system of objects of civil rights. The German legal tradition was selected deliberately, as it is characterised by one of the most conservative civil-law doctrines of property law: Germany represents the classical dogmatic approach grounded in the corporeality of a thing, whereas Liechtenstein, despite a shared historical and legal background, has effectively recognised digital assets as a new object of civil rights, thereby providing a scientifically meaningful contrast. On the basis of a comprehensive analysis of the economic, technological, and legal characteristics of virtual assets, shortcomings in the regulation of digital things under the Civil Code of Ukraine were identified and proposals aimed at addressing them were formulated. In particular, the study concludes that it is necessary to recognise virtual assets as autonomous objects of civil rights within the category of "digital things" and to clearly distinguish them from intangible benefits as defined by the Civil Code of Ukraine, as well as from digital content. Based on international and domestic experience, the dissertation analyses approaches to defining the concept of virtual assets and addresses the relationship between, and the substantive nature of, digital assets, digital things, virtual assets, cryptocurrencies, and digital tokens. The study further examines the categorisation of virtual assets. It is demonstrated that digital things and digital assets are substantively identical categories, although they may be distinguished by reference to the legal and economic origins of their nature. Digital things and digital assets, in turn, constitute generic categories in relation to virtual assets, which represent the specific category in this conceptual framework. Similarly, it is concluded that cryptocurrencies should be regarded as a specific category of virtual assets, whereas digital tokens should be understood as a form in which virtual assets exist, with virtual assets serving as the generic category within the above hierarchy. An original classification concept for virtual assets is proposed, which takes into account the needs of participants in civil-law relations in the digital economy and contributes to the development of a clear legal approach to the legal regime applicable to virtual assets. For the first time, a clear distinction is drawn between tokenised money/assets and electronic money tokens/asset-referenced tokens. The dissertation also resolves legal uncertainty regarding the categorisation of the most widely used cryptocurrencies (Bitcoin and Ethereum) and proposes an approach to addressing the regulatory dilemma of the deregulation of tokens referenced to multiple official currencies. The proposed taxonomy provides for a two-tier classification of virtual assets. At the first level, virtual assets are divided into fungible assets (defined by generic characteristics) and non-fungible assets (defined by individual characteristics). At the second level, they are classified into stablecoins and unbacked virtual assets. Stablecoins are further subdivided into tokenised money, tokenised assets, electronic money tokens, and asset-referenced tokens. Unbacked virtual assets, in turn, are divided into native tokens, utility tokens, and other virtual assets. The dissertation examines the use of virtual assets as a means of payment and a means of exchange. It is established that absolute legislative prohibitions on the use of virtual assets as a means of payment and a means of exchange do not correspond to the nature of stablecoins and cryptocurrencies and, moreover, effectively preclude their ordinary circulation within private-law transactions. On this basis, it is proposed to grant stablecoins—where such stablecoins represent value or maintain their market value at a 1:1 ratio to a specific official currency, several official currencies, or a certain highly liquid, widely used, and lowvolatility asset—the status of a means of exchange and a means of payment. This proposal is made subject to the possibility for the National Bank of Ukraine to apply justified and proportionate measures aimed at mitigating risks to monetary policy transmission channels and monetary sovereignty. In addition, it is proposed to allow the use of cryptocurrencies that constitute native tokens as a means of payment and a means of exchange in the digital environment in the following cases: (i) for the payment of remuneration to service providers involved in the circulation of virtual assets and to market makers; (ii) for the payment of remuneration and other benefits for ensuring the operation of DLT-based network nodes (including mining); and (iii) within settlements under smart contracts concluded using a blockchain platform for which the relevant cryptocurrency constitutes the native token. The study addresses the issues of using virtual assets as the object of contracts of exchange (barter), under which virtual assets are exchanged for goods, works, and services of the material world. A distinction is drawn between the economic and legal categories of "generally accepted medium of exchange", "medium of exchange", "object of a barter agreement”" "subject matter of a barter agreement", and "object of exchange". This approach makes it possible to eliminate legal inconsistencies and the interchangeable use of these concepts in the context of employing virtual assets both as a means of payment and as an object of a barter (exchange) agreement. It is established that neither the private-law nature of the barter (exchange) agreement, nor the legal and economic nature of the use of virtual assets, implies restrictions on the use of virtual assets in exchange transactions, including transactions involving the exchange of such assets for tangible goods, works, or services. It is concluded that, from the standpoint of civil-law doctrine, it is advisable to adopt an approach under which legislation should define only the specific features of concluding and performing barter (exchange) agreements, while ensuring the consistency of the terms "medium of exchange", "object of a barter agreement", "subject matter of a barter agreement", and "object of exchange" in the context of provisions governing the exchange of virtual assets within civil legislation. This would enhance legal clarity and prevent gaps in legal regulation. A comprehensive study has been conducted on the private-law nature of smart contracts given that the circulation of virtual assets using DLT, including the transfer of virtual assets or other, more complex bilateral transactions, is impossible without the use of different types of smart contracts. It is demonstrated that, in its essence, a smart contract corresponds to the concept of a contract as established within the framework of contract law. At the same time, it is concluded that a smart contract goes beyond the mere recording of the parties’ intent in the form of computer code and constitutes a fundamentally new type of contract not only in terms of form, but also in terms of substance. However, it is also established that where the parties intend to use a smart contract solely as an instrument for automating the performance of obligations set out in the text of a traditional agreement concluded between them, such a smart contract should not be treated as an independent type of contract, but rather as a technical mechanism intended to ensure the performance of already existing contractual terms. Finally, amendments to Ukrainian civil legislation are proposed, aimed at introducing into the legal framework of Ukraine a new type of contract - a smart contract - as well as ensuring its effective use in private-law transactions. A scholarly analysis has been conducted on the legal regime of possession and ownership of virtual assets as a novel object of civil law. It is concluded that participants in civil-law relations cannot possess a virtual asset within the meaning of the domestic institute of ownership rights. This is due to the fact that a virtual asset typically exists within a decentralised blockchain-based or other DLT system, which, from a technical perspective, makes it impossible to: (i) ensure the existence of a virtual asset outside the digital environment; (ii) enable a person to have direct access to a virtual asset and exercise immediate factual control over it; (iii) allow the existence, circulation, and storage of a virtual asset outside the relevant DLT system; and (iv) provide for the direct transfer of a virtual asset from one person to another, since such transfer in fact occurs through a change of the address to which the record of the asset in the distributed ledger is linked. In order to ensure the proper application of the institute of ownership rights to virtual assets, it is proposed to equate the right of access to a virtual asset with possession, and the right to dispose of a virtual asset with ownership of such virtual asset. Accordingly, it is proposed that a person who lawfully controls a private cryptographic key be deemed to have the right of access to the relevant virtual asset, and that a person who has the right of access to a virtual asset be deemed to have the right to dispose of that virtual asset, except in cases where such person engages in trading in virtual assets using virtual assets and/or funds borrowed from a custodian. The issues of possession and ownership of virtual assets in the context of the use of non-custodial and custodial wallets are examined separately. It is established that, in the case of a non-custodial digital wallet, the subject of civil law relations controls - and thereby possesses - the private cryptographic key. Consequently, as a rule, the subject of civil law relations also holds full ownership rights to the virtual asset credited to their non-custodial wallet. In the case of custodial digital wallets, the custodian controls the private cryptographic key of the subject of civil law relations or holds that subject’s virtual assets, thereby acquiring factual possession of the virtual assets. At the same time, it is concluded that this should not automatically result in the transfer of ownership rights to the virtual assets, given the fiduciary nature of the legal relationship between the custodian and the subject of civil law relations. However, it is also established that the ownership rights of the subject of civil law relations to their virtual assets may be lawfully transferred to the custodian, in particular where such a subject of civil law relations intends to engage in trading in virtual assets using virtual assets and/or funds borrowed from the custodian. | en_US |
| dc.description.abstract | Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 "Право" (08 – Право). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню цивільно-правової природи віртуальних активів та їх місця в системі об’єктів цивільних прав, особливостей правового режиму власності на віртуальні активи, а також приватно-правового обороту віртуальних активів, зокрема, з використанням смарт-контрактів, за договорами міни, в якості засобу платежу та обміну, і є вкладом до сучасної правової науки, що покликаний встановити нові та вдосконалити існуючі підходи цивільного права до врегулювання відносин, пов’язаних з оборотом віртуальних активів. У дисертації здійснено системну характеристику приватно-правового режиму віртуальних активів в Україні та країнах ЄС. На основі проведеного дослідження запропоновано напрями подальшого розвитку цивільного права, вітчизняного цивільного законодавства та законодавства про регулювання ринку віртуальних активів, з урахуванням економічного та технологічного феномену віртуальних активів. У роботі досліджено вітчизняні та іноземні наукові джерела у вигляді дисертаційних праць, монографій та наукових статей. Проаналізовано принципи Міжнародного інституту з уніфікації приватного права, звіти інших міжнародних та пан’європейських організацій, зокрема, Міжнародного валютного фонду, Ради фінансової стабільності, Європейського органу банківського нагляду, Європейського управління з цінних паперів та ринків, Банку міжнародних розрахунків. Також проаналізовано положення цивільного законодавства та законодавства про регулювання ринку віртуальних активів України та країн ЄС. Керуючись економічним аналізом права та підходами правового аналізу технологій, досліджено приватно-правову природу віртуальних активів та їх місце в системі об’єктів цивільних прав крізь призму їх базових економічних і технологічних характеристик, підходів до розуміння поняття віртуальних активів, а також їх категоризації. Встановлено, що віртуальний актив є унікальним та комплексним за своєю приватно-правовою природою об’єктом цивільних прав, адже, залежно від різновиду, може поєднувати в собі окремі базові ознаки матеріальної речі, інформації як різновиду нематеріального блага, майнового права на товар чи послугу, фінансового інструменту, грошей (грошових коштів), що унеможливлює віднесення віртуальних активів до категорії речей або будь-якого з існуючих підвидів речей. Проведено дослідження підходів, що склалися в доктрині та практиці вітчизняного права та права країн німецької традиції, зокрема, Німеччини та Ліхтенштейну, в питаннях місця віртуальних активів в системі об’єктів цивільних прав. Німецька правова традиція була обрана невипадково, оскільки вона характеризується однією з найбільш консервативних цивільно-правових доктрин речового права: при цьому Німеччина репрезентує класичний догматичний підхід щодо матеріальності речі, тоді як в Ліхтенштейні, попри спільне історико-правове підґрунтя, фактично визнав цифрові активи новим об'єктом цивільних прав, що дає змогу окреслити науково вагомий контраст. На підставі комплексного аналізу економічних, технологічних і правових характеристик віртуальних активів було визначено недоліки правового регулювання цифрових речей в Цивільному кодексі України і сформульовано пропозиції щодо їх усунення, зокрема зроблено висновок про необхідність віднесення віртуальних активів до самостійних об’єктів цивільних прав у складі категорії "цифрової речі" та чіткого їх відокремлення від нематеріальних благ, визначених ЦК України, а також цифрового контенту. На основі міжнародного та вітчизняного досвіду проаналізовано підходи до визначення поняття віртуальні активи, розглянуто питання співвідношення понять та сутності цифрових активів, цифрових речей, віртуальних активів, криптовалют та цифрових токенів, а також досліджено категоризацію віртуальних активів. Доведено, що цифрові речі та цифрові активи є тотожними категоріями за своєю сутністю, хоча їх можна розрізняти за юридичною та економічною природою походження. Цифрові речі та цифрові активи, у свою чергу, є родовими категоріями по відношенню до віртуальних активів, які виступають видовою категорією в даному контексті. Аналогічно зроблено висновки про те, що криптовалюти слід розглядати як видову категорію віртуальних активів, а цифрові токени як форму існування віртуальних активів, що є родовою категорією у наведеному співвідношенні. Запропоновано авторську концепцію класифікації віртуальних активів, яка враховує потреби учасників цивільних правовідносин в умовах цифрової економіки та сприяє формуванню чіткого юридичного підходу до їх правового режиму. Вперше здійснено чітке розмежування токенізованих грошей/активів та токенів електронних грошей/токенів, прив’язаних до активів; усунуто правову невизначеність в питаннях категоризації найбільш поширених криптовалют (Bitcoin, Ethereum); а також запропоновано підхід до вирішення нормативної дилеми розрегулювання токенів, прив’язаних до кількох офіційних валют. Розроблена таксономія передбачає дворівневу класифікацію віртуальних активів: на першому рівні - поділ на взаємозамінні (визначені родовими ознаками) та невзаємозамінні (визначені індивідуальними ознаками), а на другому рівні класифікації - на стейблкоїни та незабезпечені віртуальні активи. У свою чергу, стейблкоїни мають підвиди токенізованих грошей, токенізованих активів, токенів електронних грошей та токенів з прив’язкою до активів, а незабезпечені віртуальні активи поділяються на нативні токени, токени корисності та інші віртуальні активи. Досліджено питання використання віртуальних активів в якості засобу платежу та засобу обміну. Встановлено, що абсолютні законодавчі заборони на використання віртуальних активів в якості засобу платежу та засобу обміну не відповідають природі стейблкоїнів та криптовалют, а також унеможливлюють їх звичайний цивільно-правовий оборот. На цій підставі запропоновано надання стейблкоїнам, що представляють вартість або підтримують свою ринкову вартість, у співвідношенні 1:1, до певної офіційної валюти, декількох офіційних валют або ж певного високоліквідного, загальновживаного та низьковолатильного активу, статусу засобу обміну та засобу платежу, з урахуванням можливості застосування Національним банком України обґрунтованих та пропорційних заходів, направлених на пом’якшення ризиків загроз для каналів грошово-кредитної трансмісії та монетарного суверенітету. Також запропоновано дозволити використання криптовалют, які є нативними токенами, в якості засобу платежу та засобу обміну в цифровому середовищі у наступних випадках: (і) для оплати винагород постачальникам послуг, пов’язаних з оборотом віртуальних активів та маркет-мейкерам; (іі) для оплати винагород та інших вигод за забезпечення функціонування мережевих вузлів на основі DLT (у тому числі майнінг); (ііі) у межах розрахунків за смарт-контрактами, укладеними з використанням блокчейн-платформи, для якої відповідна криптовалюта є нативним токеном. Розглянуто проблематику використання віртуальних активів в якості об’єкту договору міни (бартеру), за якими віртуальні активи підлягають обміну на товари, роботи та послуги матеріального світу. Здійснено розмежування між економічними та правовими категоріями "загальноприйнятний засіб обміну", "засіб обміну", "об’єкт договору міни", "предмет договору міни" та "предмет обміну", що дозволило усунути правову колізійність та взаємозамінність зазначених понять у контексті використання віртуальних активів як засобу платежу та як об’єкту договору міни (бартеру). Встановлено, що приватно-правова природа договору міни (бартеру), а також юридична та економічна природа використання віртуальних активів, не передбачають обмежень в частині використання останніх у операціях обміну, в тому числі, на матеріальні товари, роботи чи послуги. Зроблено висновок, що доцільним з точки зору цивілістики вбачається застосування підходу, який передбачає встановлення на законодавчому рівні лише особливостей укладення та виконання договору міни а також забезпечення узгодженості термінів "засіб обміну", "об’єкт договору міни", "предмет договору міни" та "предмет обміну" в контексті положень щодо обміну віртуальних активів у актах цивільного законодавства, що дозволить підвищити юридичну ясність та уникнути прогалин в правовому регулюванні. Здійснено комплексне дослідження приватно-правової природи смарт-контрактів, з о гляду н а те, щ о здійснення обороту віртуальних активів з використанням DLT, включаючи переказ віртуальних активів або вчинення інших, більш складних двосторонніх правочинів, є неможливим без використання різних типів смарт-контрактів. Доведено, що смарт-контракт за своєю сутністю відповідає концепції договору, усталеній в межах інституту договірного права. Разом з тим зроблено висновок про те, що смарт-контракт виходить за межі простої фіксації волевиявлення сторін у формі комп’ютерного коду, а являє собою принципово новий різновид договору не лише за формою, а й за змістом. Водночас встановлено, що у разі наміру сторін використати смарт-контракт виключно як інструмент автоматизації виконання зобов’язань, закріплених у тексті укладеного між ними традиційного договору, такий смарт-контракт слід розглядати не як самостійний різновид договору, а як технічний засіб забезпечення виконання вже існуючих договірних умов. Запропоновано зміни до вітчизняних актів цивільного законодавства, спрямовані на запровадження в правове поле України нового різновиду договору - смарт-контракту, а також на забезпечення його повноцінного використання в приватно-правовому обороті. Здійснено науковий аналіз проблематики правового режиму володіння та власності на віртуальні активи як новітнього об’єкта цивільного права. Зроблено висновок, що суб’єкти цивільних правовідносин не можуть володіти віртуальним активом у розумінні вітчизняного інституту права власності. Це зумовлено тим, що віртуальний актив, як правило, існує у межах децентралізованої блокчейн- або іншої DLT-системи, що, з технічної точки зору, унеможливлює: (і) існування віртуального активу поза межами цифрового середовища, (іі) прямий доступ особи до віртуального активу та можливість безпосереднього панування над ним, (ііі) існування, оборот та зберігання віртуального активу за межами відповідної DLT-системи, (iv) безпосередню передачу віртуального активу від однієї особи до іншої: передача фактично відбувається шляхом зміни адреси, до якої прив’язаний запис про актив у розподіленому реєстрі. Запропоновано, з метою забезпечення належного застосування вітчизняного інституту права власності до віртуальних активів, прирівняти право доступу до віртуального активу до володіння ним, а право на розпорядження віртуальним активом - до права власності на такий віртуальний актив. При цьому, особу, яка законно володіє приватним криптографічним ключем пропонується вважати такою, що має право на доступ до віртуального активу, а особу, яка має право на доступ до віртуального активу, - такою, що має право розпорядження віртуальним активом, крім випадків, коли така особа здійснює торгівлю віртуальними активами із використанням запозичених у кастодіана віртуальних активів та/або грошових коштів. Окремо досліджено питання права володіння та права власності на віртуальні активи у випадках використання некастодіальних та кастодіальних цифрових гаманців. Встановлено, що у разі використання некастодіального цифрового гаманця саме суб’єкт цивільних правовідносин контролює приватний криптографічний ключ, володіючи ним, а відтак суб’єкту цивільних правовідносин як правило належить і повне право власності на віртуальний актив, зарахований на його некастодіальний цифровий гаманець. У випадку використання кастодіальних цифрових гаманців, кастодіан контролює приватний криптографічний ключ суб’єкта цивільних правовідносин або зберігає його віртуальні активи, набуваючи фактичного володіння віртуальними активами. Водночас зроблено висновок про те, що це не повинно автоматично спричиняти перехід права власності на віртуальні активи з огляду на фідуціарний характер правовідносин кастодіана та суб’єкта цивільних правовідносин. Разом з тим встановлено, що право власності суб’єкта цивільних правовідносин на його віртуальні активи може бути правомірно передано ним кастодіану, зокрема у разі, якщо такий суб’єкт цивільних правовідносин має намір здійснювати торгівлю віртуальними активами із використанням запозичених у Кастодіана віртуальних активів та/або грошових коштів. | uk_UA |
| dc.identifier.citation | Савченко Є. Ю. Правовий режим віртуальних активів: цивільно-правовий аспект : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії / Савченко Єгор Юрійович ; наук. кер. Посполітак Володимир Володимирович ; Національний університет "Києво-Могилянська академія", Міністерство освіти і науки України. - Київ : [б. в.], 2026. - 306 с. : схеми, табл. - Містить додатки. | uk_UA |
| dc.identifier.uri | https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/38786 | |
| dc.language.iso | uk | uk_UA |
| dc.relation.organisation | Міністерство освіти і науки України | uk_UA |
| dc.relation.organisation | Національний університет "Києво-Могилянська академія" | uk_UA |
| dc.status | first published | uk_UA |
| dc.subject | цивільне право | uk_UA |
| dc.subject | правовий режим віртуальних активів | uk_UA |
| dc.subject | цифрові ринки | uk_UA |
| dc.subject | право власності | uk_UA |
| dc.subject | право володіння | uk_UA |
| dc.subject | договірне право | uk_UA |
| dc.subject | договір міни (бартеру) | uk_UA |
| dc.subject | смарт-контракт | uk_UA |
| dc.subject | правочин | uk_UA |
| dc.subject | засіб платежу | uk_UA |
| dc.subject | засіб обміну | uk_UA |
| dc.subject | цифрова річ | uk_UA |
| dc.subject | цифрові активи | uk_UA |
| dc.subject | криптоактиви | uk_UA |
| dc.subject | криптовалюти | uk_UA |
| dc.subject | дисертація | uk_UA |
| dc.subject | civil law | en_US |
| dc.subject | legal regime of virtual assets | en_US |
| dc.subject | digital markets | en_US |
| dc.subject | right of ownership | en_US |
| dc.subject | right of possession | en_US |
| dc.subject | contract law | en_US |
| dc.subject | contract of exchange (barter) | en_US |
| dc.subject | smart contract, legal transaction | en_US |
| dc.subject | means of payment | en_US |
| dc.subject | medium of exchange | en_US |
| dc.subject | digital thing | en_US |
| dc.subject | digital assets | en_US |
| dc.subject | crypto-assets | en_US |
| dc.subject | cryptocurrencies | en_US |
| dc.title | Правовий режим віртуальних активів: цивільно-правовий аспект : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії | uk_UA |
| dc.title.alternative | The legal regime of virtual assets: civil law aspect : Dissertation for the degree of Doctor of Philosophy | en_US |
| dc.type | Thesis | uk_UA |