У цій роботі я висвітлюю теоретичну злиденність засадничого для трансцендентального натуралізму Джона Макдавела поняття "друга природа" з огляду на 1) його суперечливий стосунок до радикально концептуалістської теорії досвіду в "Умі і світі", 2) брак
супровідної конструктивної теорії нормативності і 3) неможливість узгодити формулювання Макдавела із перспективою вичерпного наукового пояснення людської інтенційності. Урешті-решт, я доходжу висновку, що постулювання медіаційних понять на кшталт другої природи і відповідне підкреслення розриву між людиною як раціональною істотою і рештою природного світу не може зарадити натуралізації питомо людських раціональних здатностей. Спроби задужкувати в такий спосіб суперечність між науковим
поясненням світу і уявленням людини про саму себе унеможливлюють як інтеґрацію людського ума (і передусім чуттєвої свідомості) до природного порядку, так і збереження особливого статусу нашого інтенційного світостосунку.