035 Філологія
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing 035 Філологія by Author "Міхєєва, Анастасія"
Now showing 1 - 1 of 1
Results Per Page
Sort Options
Item Травма, автобіографізм та темпоральність у жіночій літературі про Голокост першого покоління уцілілих (на матеріалі творчості Іди Фінк, Шарлотти Дельбо та Синтії Озік) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2026) Міхєєва, Анастасія; Пронкевич, ОлександрДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 03 "Гуманітарні науки" за спеціальністю 035 "Філологія" – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Актуальність. Література про Голокост сформувалась через травму, яку зазнала Європа в роки Другої світової війни (1939–1945 роки), проте неможливо ні обмежити її, ні чітко класифікувати чи канонізувати. Голокост, як систематичний геноцид, який здебільшого асоціюється з дискримінацією, утисками та знищенням євреїв, насправді вплинув на сприйняття війни цілим поколінням по всій планеті. Чимало уцілілих мали бажання після війни поділитись своїми спогадами, проте через пережиту травму постало питання форми й засобів артикуляції спогадів. Тому література про Голокост не має канону та є синтезом жанрів і форм. Зміст творів також неоднорідний – біографічні елементи переплітаються з хибними спогадами, вигадками та суб’єктивним баченням. Тим не менш, література про Голокост стала важливою ланкою в становленні, зокрема, сучасної ізраїльської літератури та зайняла почесне місце у світовій літературі й кінематографі. Найбільш відомими стали твори письменників-чоловіків, які уціліли, тоді як твори письменниць-жінок першого покоління уцілілих не набули великого поширення. При цьому саме жінки-письменниці першого покоління уцілілих вносять інакший стиль письма в літературу про Голокост, адже жіноче письмо більш інтимне, емоційне й демонструє жіноче бачення світу та війни. У нашій роботі на прикладі творів письменниць єврейського походження Іди Фінк та Синтії Озік і письменниці французького походження Шарлотти Дельбо досліджено, яким чином травма Голокосту вплинула на жіноче письмо першого покоління уцілілих під час Голокосту. За допомогою таких аспектів, як автобіографізм (ідентичність) і темпоральність, ми намагаємось зрозуміти, як через літературний твір передаються ці аспекти травми. Тема дисертації особливо актуальна в сучасному контексті, адже через вісімдесят років після встановлення миру в Європі світ знову стоїть на порозі глобальної війни. Також події російсько-української війни мають і матимуть схожий вплив на ціле покоління, яке стало свідком окупації, дискримінації, нетерпимості та знищення. Результати роботи слугуватимуть для майбутніх літературознавчих досліджень в галузі студій травми, досліджень про геноцид та війну і зможуть допомогти зрозуміти, яким чином пережита травма війни впливає на формування нової літератури. Мета. Встановити, яким чином травма Голокосту вплинула на жіночу літературу про Голокост першого покоління уцілілих крізь призму категорій автобіографічності (ідентичності) та темпоральності. Об’єкт і предмет. Об’єктом дослідження є жіноча література про Голокост першого покоління уцілілих (на матеріалі збірки "Усі історії" та роману "Подорож" Іди Фінк, збірки "Аушвіц і після" Шарлотти Дельбо та оповідань "Шаль" і "Роза" Синтії Озік). Предметом дослідження є відображення травми Голокосту крізь призму (авто)біографізму й ідентичності та категорії темпоральності у творах жінок-письменниць першого покоління уцілілих. Методи. Культурно-історичний – вивчення історії Голокосту та місце літератури про Голокост в історичному й літературознавчому контексті, герменевтичний – інтерпретація й тлумачення творів, образів і мотивів, компаративний – порівняння досвіду та творчості трьох письменниць, формалістський – аналіз побудови текстів за формальною логікою, біографічний – вивчення особистого досвіду письменниць і відображення його у творах, психоаналіз – читання тексту крізь призму студій травми. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському та зарубіжному літературознавчому дискурсі проводиться компаративний аналіз відображення травми в жіночій літературі про Голокост першого покоління уцілілих з погляду автобіографічності, ідентичності та часосприйняття. Також уперше здійснюється спроба віднести жіночу літературу про Голокост до жанрової системи (концентраційний реалізм, література виживання та міф про Голокост) і досліджується, яким чином попередній досвід і досвід, пережитий під час Голокосту, вплинув на формування художнього стилю письменниць, твори яких досліджуються. Теоретичне значення. Дослідження дає можливість розширити аналіз художньої літератури про Голокост у темпоральному та автобіографічному аспекті в творчості інших поколінь авторів. Також положення роботи можуть стати науковим базисом для дослідження травми в літературі в контексті сучасних воєнних конфліктів. Науково-практичне значення. Матеріали та результати дослідження можуть бути використані в університетських спецкурсах і семінарах з історії та теорії літератури, присвячених літературі ХХ століття: "Історія літератури країн, мова яких вивчається", "Літературознавчі теорії та методології", "Історія зарубіжної літератури" та "Психоаналіз і література" тощо. Результати дослідження будуть актуальні для подальшого вивчення травми війни та геноциду, особливо в контексті російсько-української війни та для досліджень травми Голокосту в жінок у історичній перспективі. Їх можна використовувати для написання курсових, дипломних, магістерських робіт, а також вони стануть цінним матеріалом для відповідних розділів історичних, психологічних і літературознавчих підручників та посібників. Перший розділ дисертаційного дослідження містить загальний теоретичний огляд літератури про Голокост, увага фокусується на спробах літературознавців визначити та класифікувати літературу про Голокост в умовах відсутності чіткого канону. В науковому дискурсі щодо художньої літератури про Голокост порушується питання етичності. Як вважає Берел Ланг, писати про такі події – це моральна відповідальність кожного автора (Lang, 1988, с. 4). Тим не менш, художня література про Голокост активно публікувалась, особливо після 1970-х років ХХ століття, коли завершився колективний латентний період осягання пережитої травми. Художні тексти про Голокост, написані уцілілими, які не набули такого великого розголосу, як документальна література, спонукали літературознавців, таких як Девіда Русе та Сідру Езрагі, розробити окрему жанрову систему. Сідра Езрагі продовжила ідеї Девіда Русе про літературу "концентраційного всесвіту" та відокремила такі жанри: концентраційний реалізм, література виживання та міф про Голокост. У нашому дослідженні здійснено спробу жанрово класифікувати твори Іди Фінк, Шарлотти Дельбо та Синтії Озік за системою Сідри Езрагі. Подальший аналіз містить огляд теоретичного дискурсу травми Голокосту та її відображення в літературі про Голокост. Базуючись на ідеях Зигмунда Фройда, Кеті Карут і Шошани Фелман, вивчення літератури про Голокост включає такі аспекти, як: попередній досвід, мнемоніка, латентність, способи артикуляції травми та дослідження літератури як засобу зцілення від пережитої травми. Травма позначається не тільки на фізіологічному стані людини, але й на психологічному рівні, і саме цей рівень відображується в літературному тексті. Також травма впливає на самоідентифікацію особистості та на її орієнтацію у просторі й часі. Аналіз теоретичного дискурсу в першому розділі дисертаційного дослідження вказує на особливість переживання травми відповідно до ідентичності, що далі впливає на (авто)біографічність письма, тобто визначає, наскільки людина ототожнює себе з пережитими подіями. Єврейська ідентичність має свої особливості – насамперед унаслідок двохтисячолітнього існування без власної державності, проте з потужною релігійною основою. При цьому асиміляція багатьох євреїв у Європі напередодні Другої світової війни мала чималий вплив на переживання Голокосту. Ті, хто були більш асимільовані, відчували сильнішу несправедливість і дезорієнтацію, тоді як ті, хто мав чітку самоідентичність, змогли не втратити її навіть після пережитої травми (на прикладі Шарлотти Дельбо). Травма Голокосту також мала чималий вплив на часосприйняття. Анрі Бергсон був одним із перших, хто стверджував, що час є суб’єктивним і нелінійним і залежить від багатьох чинників. Саме література про Голокост відображає, яким чином певні травмуючі зовнішні та внутрішні чинники можуть викривити відчуття часу. Категорія темпоральності в літературі про Голокост здебільшого відображається у фрагментарності. Алейда Ассман висунула припущення про втрату минулого у собі під впливом травми, а положення Едмунда Гуссерля про "єдиний часовий потік" доводять, що травма може фрагментувати часосприйняття, проте все одно він є нерозривним. На завершення, у першому розділі було розглянуто особливості жіночого письма про Голокост першого покоління уцілілих і встановлено, що "покоління" у такому контексті не визначається віком, як прийнято вважати, а стосується саме тих, хто пережив у свідомому віці Голокост. Окрім того, посилаючись на теоретичні засади Сари Горовіц щодо жіночої літератури про Голокост, було розглянуто, чому письменниць менше, ніж письменників, та в чому полягає особливість і неоціненність їхнього творчого доробку у формуванні літератури про Голокост. Наше дослідження базується на матеріалах збірки "Усі історії" та автобіографічного роману "Подорож" Іди Фінк, збірки "Аушвіц і після" Шарлотти Дельбо та творів "Шаль" і "Роза" Синтії Озік. Другий розділ дисертаційного дослідження фокусується на аналізі впливу травми на (авто)біографічність і самоідентичність письменниць. Було досліджено збірку "Усі історії" та автобіографічний роман "Подорож" Іди Фінк – письменниці зі Збаражу Тернопільської області. Письменниця була асимільованою в польську культуру єврейкою, пережила кризу ідентичності та після завершення Другої світової війни змогла віднайти власну ідентичність в Ізраїлі. Вона використовує прийом автофікціональності, наділяючи своїх героїв елементами власної біографії, з метою уникнути болісних спогадів. Друга письменниця – Шарлотта Дельбо, яка була француженкою та підтримувала комуністичні й націоналістичні ідеї. У збірці "Аушвіц і після" авторка демонструє, що зріла і сформована ідентичність непохитна навіть після переживання сильної травми. Шарлотта Дельбо змогла зберегти свої ідентичність, саме тому її збірка є цілком автобіографічною. Третя письменниця – Синтія Озік, американка єврейського походження, не переживала Голокост фізично, проте турбувалась за долю євреїв у Європі, відчуваючи з ними національний зв’язок. Саме тому її твори про Голокост не є автобіографічними, проте, можливо, містять свідчення інших уцілілих. У третьому розділі роботи було розглянуто вплив травми Голокосту на категорію темпоральності у творчості письменниць. Іда Фінк вводить два «відтинки» часу, які вимірюються словами, тобто для неї час фрагментований залежно від подій – ув’язнення у гетто, депортації та знищення євреїв. Проаналізувавши її збірку "Усі історії", ми виділили третій "відтинок", а саме час після війни, коли людина має навчитись долати травму. Шарлотта Дельбо також демонструє фрагментацію часу, проте в неї час більш хаотичний і містить чимало прогалин. Синтія Озік, навпаки, описує дуже обмежений фрагмент часу та зображує героїню, яка живе у минулому й не сприймає теперішнє. У висновках дисертаційного дослідження було доведено, що проаналізовані твори можна класифікувати за Сідрою Езрагі таким чином: "Подорож" Іди Фінк належить до літератури виживання, "Аушвіц і після" Шарлотти Дельбо – до концентраційного реалізму, а "Шаль" і "Роза" Синтії Озік – до міфу про Голокост. Окрім того, було встановлено, що на травму Голокосту вплинули такі чинники, як попередній досвід, ідентичність і культурне оточення. Однак, хоча ці три письменниці мали різний досвід, у їхній творчості простежуються схожі риси: фрагментарність часу та насиченість поетикальних елементів.