У статті досліджено спроби пояснити аномалію творчості Сергія Параджанова з позицій авторської теорії кіно. Ця аномалія пов’язана з поділом oeuvre режисера на дві майже симетричні,
але дуже різні частини: ранні фільми, які більшість критиків вважають бездарними провалами,
і зрілі фільми, кожен з яких визнаний як прорив у кінематографічній мові. Хоча момент трансформації режисера залишається загадковим, авторка статті демонструє, що пошук поетичного бачення (свідомо чи ні) здійснювався протягом усього раннього періоду творчості Параджанова, що
дає змогу зрозуміти суперечливі властивості ранніх наративних фільмів режисера.
This article examines the attempts to explain the anomaly of Sergey Parajanov’s work from the point of
view of the auteur theory of cinema. This anomaly is related to the division of the filmmaker’s oeuvre into
two almost symmetrical but very different parts: the early films, which most critics consider mediocre
failures, and the mature films, which are each recognized as breakthroughs in cinematic language. While
the moment of the filmmaker’s transformation remains enigmatic, this article argues that the search for a
poetic vision was (consciously or not) conducted during the whole early period of Parajanov’s work, and
that this helps to account for the at times incoherent quality of the early films as narrative cinema.
