Abstract:
Людина доби бароко, дбаючи про спасіння своєї душі, про мир
і спокій у ній, намагалася дотримуватися християнських моральних
заповідей, пастирських настанов, повчань Отців Церкви та звіряти
свої вчинки з Житіями Святих. Релігійна індивідуальна та колективна
свідомість (як і підсвідомість), живилася перш за все враженнями
від участі в літургійному обряді, що протягом церковного року залучав
кожного до моделювання християнського мікро- та макрокосму. Бароковому творенню світу сприяли також інші релігійно-культурні чинники, зокрема, шкільний театр, для котрого обряд стає "основою,
матеріалом і засобом художнього втілення".
Але цей театр знайшов своє місце
в освітньо-релігійній системі, чим була й продиктована його залежність від церковно-обрядового календаря.
У тексті проаналізовано інтерпретації барокових різдвяних дійств та сюжетів у доробку українських літераторів першої половини XX ст.
