Abstract:
У статті розглядається комплексна проблема дослідження феномену "декадентського кінематографа"
в "доцифровий" період кінця 1980-х – початку 1990-х років, пов'язана з великою кількістю
важкодоступних, неоцифрованих фільмів, серед яких є також екранізації творів письменників-символістів.
У теоретичному зрізі цієї проблеми концепти екранної культури та екрана
класичного й динамічного застосовуються з огляду на специфічний тип доцифрової медіальності/чуттєвості реципієнта та аналізуються на прикладі двох невідомих короткометражних екранізацій
роману письменника-символіста Федора Сологуба "Тіні й світло" (1991 р., реж. Іван Попов;
1992 р., реж. Лариса Осипова), де "класичний екран" вписано в "екран динамічний" та показано
різні його модифікації.
