Чорний ворон та перелітні птахи: карма поколінь

Abstract

Нещодавні екранізації знакових українських романів здійснили два потужних медійних холдинги. Не із філантропічних міркувань, а з бажання долучитись до істини без симулякру. Паралельно, однак, намагаючись накласти руку на синусоїду сучасної літератури, непідконтрольної варварському впливу. Обидва твори з’явилися близько десяти років тому, обидва завоювали шалену популярність, а також були відзначені професійною спільнотою: "Дике поле" Сергія Жадана за версією ВВС стало "романом десятиліття", а "Чорний ворон" Василя Шкляра цілком справедливо "взяв" найвищу Шевченківську премію. Після відмови автора отримати її через "потомка зайди" Дмитра Табачника тираж книги сягнув пів мільйона примірників. Тож ігнорувати "немедійно" сформовану суспільну думку, що посилала чіткі сигнали, й тим наражатись на ризик втрати контролю над аудиторією було недоцільно. Й олігархічні клани, очевидно, розсудили, що ліпше потіснити серіальну жуйку й долучитись до високого мистецтва.