Ця доповідь є коротким синапсисом
результатів аналізу творів низки
знаних професорів Київської духовної
академії кінця ХІХ – початку ХХ ст.
(Харисима Орди, Стефана Сольського,
Федора Покровського, Володимира
Рибінського, Дмитра Богдашевського), в якому висвітлюються
богословська апологетика чуда й
надприродного в біблійному наративі. У позиції київських дослідників
протягом кількох десятиліть апологетично спрямованих досліджень
західного біблієзнавства поставав
синтез філософсько-гносеологічних,
біблійно-герменевтичних, церковно-догматичних та релігійно-практичних компонентів. Особлива увага
приділена своєрідній релігійній феноменології та релігійній праксеології
чудесного в Євангелії, розробленим
професором Д. Богдашевським (згодом – архієпископ Василій). Зокрема,
Богдашевський запропонував феноменологічну класифікацію форм
сприйняття чудесної події в актах
життєвого досвіду, через певні
структури релігійної свідомості, насамперед, переживання чудесного та
переживання зустрічі з Абсолютом.
Гносеологічний засновок апологетичних міркувань про сприйняття чудесного в Біблії – утвердження його узгодженості з людським розумом. Ця
узгодженість ґрунтується на акті
релігійної віри, в якому відбувається
сакральна раціоналізація чудесної
події, що об’єктивно протистоїть як
первісним магічним, так і новітнім
раціоналістичним (психологічним,
соціологічним, моралістичним та науково-природничим) інтерпретаціям
чудесного. Водночас така апологія
надприродного здатна опинитися
вразливою, коли раціоналістичні критики Біблії свідомо полишають поле
теологічної дискурсивності. Тоді
допущення чуда перетворюється на
внутрішньо проблемний пізнавальний акт. Так в лоні київської духо-
вно-академічної культури на ґрунті
православної апологетики формувалися зародки феноменологічного
проторелігієзнавства та елементи
філософської епістемології, зокрема
зіставлення раціонального та поза-раціонального у процесі пізнання.
In this article, the author carries
on his research into works made by
the famous professors of the Kyiv
Theological Academy in the early XX
century. Their theological apologetics
of the miracle and the supernatural
in biblical narrative are covered. It
was established that Kyiv researcher
realized the synthesis of epistemological,
hermeneutic, dogmatic and religious-practical components in his position.
Great attention is given to his peculiar
religious phenomenology, epistemology
and praxeology of the Gospel miracles. In
particular, prof. Bohdashevskii proposed
a phenomenological representation
of wonderful events in the acts of life
experience. Religious structures such
as experiencing the miraculous and
experiencing the greeting with the
Absolute play the most important
role. The epistemological basis of
Bohdashevskii’s reasoning about
miracle in the Bible is the affirmation
of its coherence with the human mind.
This coherence is based on an act
of religious faith in which a sacred
rationalization of a miracle takes place.
This way of rationalizing Gospel miracles
objectively opposes both the primitive
magical and the modern rationalistic
(psychological, sociological, moralistic
and scientific-natural) interpretations
of the miraculous. However, the Kiev
apologist sometimes finds himself
vulnerable to denying the significance
of the act of faith and moving beyond
the theological discursiveness to which
his rationalist-minded opponents resort.
The researcher objectively describes
the assumption of the miracle as an
intrinsically problematic cognitive
act, demonstrating the complexity
of human cognition as one of the
underlying reasons for the emergence
and existence of religion. In this way,
Kyiv biblical scholars came very close
to the comparison of scientific and
extra-scientific knowledge, rational and
extra-rational components of cognitive
process.
