У статті розглянуто історичні, культурні й антропологічні аспекти мімезису. Вислід провадиться шляхом розгляду концепцій, які розкривають роль подвоєння у людському бутті. За вихідний
пункт дослідження взято порівняння доктрин прямого наслідування (Платон) і активної творчої
видозміни (Аристотель) із залученням кількох пізньоантичних теорій про перспективи трансформації первісного образу. Подальший аналіз стосується середньовічного тлумачення імітації як причетності до Бога та критики лицедійства як утілення хибних зразків існування. Затим показано,
як ренесансна ідея звернення до минулого коригувалася принципом пошуку нового, а Модерн замість
буквального копіювання утверджує винахідливість розуму (Декарт) і уміння творити власні взірці
для наслідування (Кант). Після обумовлення мімезису проблемою реалізму, наголос зроблено на
несвідомих формах взорування (Фройд, Лакан) і системах відтворення соціального панування
(Альтюсер). На цій основі знайдено амбівалентні антропологічні властивості мімезису, що призводять до конформізму або навпаки вказують на евристичний потенціал отримання особливого
досвіду. Міметичні процеси дають змогу поєднувати різні сторони реальності завдяки виявленню
подібності й розрізнення. Тим часом у соціокультурному бутті людина компонує ті подвійності,
що уможливлюють складні переходи поміж світами. Проте осереддям прояву мімезису в розвідці визнано перформанс як ключовий спосіб людської самореалізації. Перформативність пов’язана
зі здатністю розігрувати схожі та воднораз відмінні типи поведінки. Через концепт "філософського перформансу" простежено, як міметичні дії забезпечують вихід за межі усталеності
й сприяють утвердженню себе на іншому рівні. Наведені антропокультурні значення мімезису
не зводяться до безпосереднього дублювання, а сягають змін, які допомагають людині заново осмислювати й формувати себе. Втім перебільшений потяг до уподібнення та симуляції може спричинитися до виродження мімезису в мімікрію, переважно у вигляді пристосуванства. Загалом міметичні процеси містять не лише властивість простого відтворення, а й виказують застосування
розважливих трибів мислення, хоч остаточно ними й не вичерпуються.
The article deals with the historical, cultural and anthropological aspects of the notion of mimesis. It is often
considered to be an aesthetic phenomenon and a signified imitation or a doubling. However, such simplification
cannot be justified in all instances. Something is always lost when trying to reduce mimesis to simple mechanical imitation. In antiquity, mimesis was not confined to aesthetics but acquired anthropological significance
and had an impact on social or pedagogical processes. In this study, mimesis plays, primarily, an anthropological function. It means that, like many other cultural phenomena, mimesis is most ambivalent, as it is capable
of leading to conformism, or vice versa, it can have a powerful heuristic potential for a certain experience.
Plato and Aristotle looked at art through the prism of mimesis and contrasted it with such types of cognition as
science and history, since they were associated with truth and reality. However, Stagirite criticizes Platonism.
In his view, mimesis does not radically confront the mind. Mimetic processes allow us to connect different
worlds with the ability to imitate and to be different. Such diversity is formatting the core of social life. People
can use the imagination and the ability to create their own worlds, which allows them to join the society. Varieties of mimesis are performance, ritual, and gesture. They all allow us to play different types of behavior, similar
and at the same time different. Mimetic processes help to reach beyond the world, to recognize others, to realize
their aspirations, and to re-build experience. However, sometimes a person is not used to certain forms of imitation. Then there is a desire for weak reproduction and simulation, and then mimesis degenerates into mimicry,
which is expressed in the form of adaptation. Thus, mimetic processes are not only connected to the ability of
copying but also reveal rational patterns of thought. Finally, mimesis helps a human to expand himself/herself.
