У статті йдеться про взаємодію транскультуралізму як ідеології непевності з культурницькою
версією космополітизму. Під космополітичним в онтичній його площині сьогодні мислять не просто
вселюдське, глобальне, а радше неідентифіковане, зокрема позбавлене національних прикмет або
й протиставлене національному. І космополітизм репрезентує себе як альтернативу ідентифікації,
тобто як невизначеність, непевність за умов культурної гомогенізації світу. Із цим акцентом
пов’язана ідея можливості існування індивіда одразу в кількох культурах або співіснування в умовах
культурної суміші, виражена в концепті транскультурності.
Поширення засад космополітизму на царину культури від початку натикається на суперечність,
через яку радикальні космополіти відкидають саму ідею культури. Адже ця ідея стверджує плюралізм
людини: культура як атрибут людського за визначенням є чимось множинним – різноманіттям способів бути людиною; тому вона не може бути абстрактно-людською. А принципом космополітизму є єдність людського роду і тому неозначеність усередині нього. Подолання суперечності
шукають в обґрунтуванні суто приватних стосунків одинокої людини-номада зі світовою культурою, відданості їй. Така відданість у візії транскультуралів осягається ціною відмови індивіда від
матірної (локальної, національної тощо) культури і безконечних мандрівок культурами, тобто космополітичної деідентифікації як індивіда, так і культури. У втечі з "неволі" питомої культури,
тобто в утвердженні засади невизначеності транскультуралісти вбачають чи не єдиний шлях до
культурної свободи.
У статті показано, як транскультурницька ідеологія формується і розгортається в руслі модернізованих
космополітичних віянь. Автор переконує, що транскультура нині не становить якогось
фрагменту світу здійсненого, вона залишається своєрідним утопічним проектом, проективним конструктом космополітично орієнтованої культурологічної думки.
The article deals with interaction of transculturalism as the ideology of uncertainty with a cultural version
of cosmopolitanism. In the cosmopolitan in its ontic plane, today’s thinking is not just universal and global.
The emphasis is predominantly on the unidentified, in particular, the deprived of national attributes or opposed
to national ones. Thus cosmopolitanism represents itself as an alternative to identification, that is, as uncertainty,
incertitude in the conditions of a cultural homogenization of the world. This emphasis is connected to
the idea of the possibility of an individual’s existence at once in several cultures or coexistence in a cultural
mix, expressed in the concept of transculturality.
The application of principles of cosmopolitanism in the realm of culture initially causes a certain contradiction
through which radical cosmopolitans reject the very idea of culture. After all, this idea asserts human
pluralism: culture as the attribute of the human by definition is something plural – a variety of ways to be
human; so it can`t be abstractly-human. While the principle of cosmopolitanism consists of the oneness of
humanity, and therefore indistinguishability within it. The overcoming of contradictions is sought in the justification
of the purely private relations of a single person-nomad with world culture, his or her devotion to it.
Such devotion in the vision of transcultures is achieved by an individual’s refusal from one’s own (local,
national, etc.) culture and by endless journeys through cultures, that is, a cosmopolitan identification of both
individual and culture. In an escape from the "captivity" of a specific culture, that is, in confirming the principles
of uncertainty, transculturalists perceive almost the only path to cultural freedom.
The article describes how transcultural ideology is formed and unfolded in the framework of modernized
cosmopolitan trends. The author shows that transculture now is not an accomplished feat, it remains a kind
of utopian project, a projective construct of cosmopolitan-oriented culturological thought.
