У статті висвітлено постання
герменевтичних стратегій аналізу й спростування раціоналістичної “негативної”
біблійної критики, репрезентоване творами провідних богословів – професорів
Київської духовної академії кінця ХІХ – початку ХХ ст. В умовах секуляризації, зниження церковного авторитету, поширення політичного радикалізму, посилилася
потреба в апологетичному осмисленні
біблійної спадщини. Евристично цінними
стали систематичний аналіз ознак, підходів
та методів раціоналізму в біблійних дослідженнях, зокрема: критика панлогізму,
абстрактного схематизму, емпірично безпідставних екстраполяцій та узагальнень.
Водночас київські біблієзнавці критикували неспроможні апологетичні прийоми:
буквалістський погляд на богонатхненість,
абсолютизацію авторитету традиції, надмірну спірітуалізацію у сприйнятті біблійного
пророцтва. Головною ж їхньою метою було доведення автентичності та достовірності
змісту біблійних книг та самої біблійної
історії. Методологічним імпульсом для зміцнення біблійної апологетики стало посилення супранатуралізму, провіденціалізму
та сотеріології у прочитанні та тлумаченні
Біблії – саме як Святого Письма Церкви.
Апологетичний мотив мав визначати і
наукові бібліологічні студії, і шкільне викладання та вивчення Біблії, і приватне та
публічне читання її для релігійного та морального повчання.
The article highlights the
development of hermeneutical strategies
for the analysis and refutation of rationalist
“negative” biblical criticism, represented by
the works of leading theologians – professors
of the Kiev Theological Academy of the late
XIX – early XX centuries. In the conditions of
secularization, the decline of church authority,
the spread of political radicalism, the need
for apologetic understanding of the biblical
heritage increased. A systematic analysis of the
signs, approaches and methods of rationalism
in biblical studies has been heuristicly
valuable, in particular: criticism of panlogism,
abstract schematics, empirically groundless
extrapolations and generalizations. At the
same time, Kyiv Biblical scholars criticized the
insolvent apologetic techniques: the literalistic
view of the inspiration, the absolute authority
of the tradition, the excessive spiritualization in
the perception of the biblical prophecy. Their
main goal was to prove the authenticity and authenticity of the content of biblical books and
the very biblical hystory. The methodological
impulse for the biblical apologetics was the
intensification of supranaturalism, providentialism, and soteriology in the reading and
interpretation of the Bible – just as the Holy
Scriptures of the Church. The apologetic motive
was to determine both scientific bibliological
studies, and school teaching and study of the
Bible, and private and public Biblical reading
for religious and moral instruction.
