The article sets out on analysis of the relationship between heteroglossia and authońal voice in Eliot's
"The Waste Land". The many-voicedness of the poem is build up on the basis of separate "heaps of broken
images", overheard in solitude in eternity. Structurally, the poem is not a narrative as conventionally conceived,
but evidently presents a bewildering sequence of the speech acts. Eliot skillfully integrates them into
the fused continuum by means of the "uniting voice".
Стаття є спробою розглянути взаємозв'язок між гетероглосією та авторським голосом у
поемі Т. С. Еліота "Безплідна земля". Багатоголосся поеми вибудовується з поодиноких "уламків
розщеплених образів", підслуханих у вічності. Текст поеми не вкладається в рамки традиційної
наративної структури, оскільки є лише послідовною констатацією розрізнених мовних актів.
Еліот майстерно інтегрує їх у злиту текстову єдність за допомогою "єднаючого голосу".
