Abstract:
Візійність, інтелектуальна напруга, філософічність і моральний максималізм були основою внутрішньої єдності покоління вісімдесятників, до якого належить і поет В. Герасим’юк. Саме переосмислення і переживання історії як єдності з родом, народом є однією з підстав підзвітності поета не своїй добі, а своїй історії. Тому важливим у ліриці В. Герасим’юка стає концепт слова- як-пригадування: через долучення власного вербалізованого досвіду, свого голосу до джерел родової пам'яті поетичний текст стає функціонально тотожним міфові, головною метою якого є розкриття онтологічного виміру людського життя через пізнання істини про смерть, любов і сакральність.
