Школа Кіото як приклад реалізації інтелектуального потенціалу Японії
Loading...
Date
2017
Authors
Капранов, Сергій
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
Статтю присвячено аналізу реалізації інтелектуального потенціалу Японії у ХХ ст. на
прикладі філософської школи Кіото. За методологічну основу взято розробки сучасних
українських вчених - С. Й. Вовканича, В. А. Ткаченка, С. Кагамлик та ін. Для дослідження
обрано біографії трьох чільних представників школи Кіото - Нісіди Кітаро (1870-1945),
Танабе Хадзіме (1885-1962) та Нісітані Кейдзі (1900-1990). У житті і творчості кожного з
них виділено три етапи - освітній рівень, інтелектуальне становлення та науково-освітня
діяльність. З проведеного дослідження випливає, що філософи школи Кіото спромоглися
успішно реалізувати інтелектуальний потенціал, створений традиційною японською культурою, при цьому повною мірою використали контакти із Заходом для створення якісно
нового інтелектуального продукту. Успіх філософів школи Кіото забезпечила різнобічна
підготовка інтелектуалів, зокрема глибокі знання в математиці, фізиці, добре володіння іноземними мовами. Їхня діяльність мала творчий, новаторський характер. Завдяки їй японська філософія здобула всесвітнє визнання, що сприяло підвищенню престижу країни. Крім
того, вперше в історії японська думка вступила в повноцінний діалог із західною. Продуктом діяльності розглянутих нами філософів стали не лише нові знання, ідеї, сконцентровані
в текстах, а й спільнота інтелектуалів світового рівня, яка склала частину нової інтелектуальної еліти. Таким чином, було створено якісно новий інтелектуальний потенціал.
The article is devoted to the analysis of the intellectual potential of Japan in the twentieth century by the example of the philosophical Kyoto School. This work is based methodologicaly on the works of modern Ukrainian scholars, like S. Vovkanych, V. Tkachenko, S. Kagamlyk etc. Biographies of three key representatives of the Kyoto School - Nishida Kitaro (1870-1945), Tanabe Hajime (1885–1962) and Nishitani Keiji (1900-1990) - were chosen for the study. In the life and work of each of them three stages were distinguished: first, their educational level; second, the intellectual formation; and third, their scientific and educational activities. From the study, we can conclude that the philosophers of the Kyoto School succeeded in successfully implementing the intellectual potential created by the traditional Japanese culture, while fully utilizing contacts with the West to create a qualitatively new intellectual product. It is important to mention that their connection with the tradition was not only theoretical: Nishida and Tanabe studied under the last Confucianists of the old Japan, Nishida and Nishitani practiced Zen with eminent masters. Similarly, they received the knowledge of Western philosophy directly from its best representatives, like Husserl and Heidegger. The success of the philosophers of the Kyoto School was provided also by a versatile education of the intellectuals, including profound knowledge in mathematics, physics, and good command of foreign languages. Their activities were creative and innovative. Thanks to them, Japanese philosophy gained world recognition, which contributed to the increase of prestige of the country. In addition, for the first time in history, Japanese thought has entered a full-fledged dialogue with the Western thought. The product of the activities of the above-mentioned philosophers was not just new knowledge and ideas, concentrated in the texts, but also the community of world-class intellectuals, constituting a part of the new intellectual elite. Thus, a qualitatively new intellectual potential of the higher level was created.
The article is devoted to the analysis of the intellectual potential of Japan in the twentieth century by the example of the philosophical Kyoto School. This work is based methodologicaly on the works of modern Ukrainian scholars, like S. Vovkanych, V. Tkachenko, S. Kagamlyk etc. Biographies of three key representatives of the Kyoto School - Nishida Kitaro (1870-1945), Tanabe Hajime (1885–1962) and Nishitani Keiji (1900-1990) - were chosen for the study. In the life and work of each of them three stages were distinguished: first, their educational level; second, the intellectual formation; and third, their scientific and educational activities. From the study, we can conclude that the philosophers of the Kyoto School succeeded in successfully implementing the intellectual potential created by the traditional Japanese culture, while fully utilizing contacts with the West to create a qualitatively new intellectual product. It is important to mention that their connection with the tradition was not only theoretical: Nishida and Tanabe studied under the last Confucianists of the old Japan, Nishida and Nishitani practiced Zen with eminent masters. Similarly, they received the knowledge of Western philosophy directly from its best representatives, like Husserl and Heidegger. The success of the philosophers of the Kyoto School was provided also by a versatile education of the intellectuals, including profound knowledge in mathematics, physics, and good command of foreign languages. Their activities were creative and innovative. Thanks to them, Japanese philosophy gained world recognition, which contributed to the increase of prestige of the country. In addition, for the first time in history, Japanese thought has entered a full-fledged dialogue with the Western thought. The product of the activities of the above-mentioned philosophers was not just new knowledge and ideas, concentrated in the texts, but also the community of world-class intellectuals, constituting a part of the new intellectual elite. Thus, a qualitatively new intellectual potential of the higher level was created.
Description
Keywords
інтелектуальний потенціал, японська філософія, школа Кіото, стаття, intellectual potential, Japanese philosophy, the Kyoto School
Citation
Капранов С. Школа Кіото як приклад реалізації інтелектуального потенціалу Японії / С. В. Капранов // Східний світ / гол. ред. І. В. Отрощенко. - Київ, 2017. - № 3. - С. 46-59.