У статті простежено механізми рецепції мотиву мандрівки до земного раю в українській середньовічній літературі. Зроблено спробу визначити жанрову природу ходінь до раю крізь призму теорії "сліду" Ж. Дерріда та довести її релевантність щодо літературної медієвістики загалом і дефінітивих питань генологічної класифікації середньовічних текстів зокрема.У межах розвідки схарактеризовано слід античних і середньовічних утопій, постгомерівських "одіссей" і географічних трактатів про чудеса Індії в корпусі текстів - "Ходіння Агапія до раю", "Повість про Макарія Римлянина" - та окреслено шляхи адаптації міфологічних, літературних і фольклорних сюжетів у його наративну структуру.
The paper dwells upon the reception mechanisms of the motif of the journey to the earthly paradise
on Ukrainian medieval literature. The author attempts to solve the problem of the genre nature of
walking mlo Paradise in the light of Dernda's theory of "trace" and proves its relevance to literary
medievistic studies on general and definitive questions of genealogic classification of medieval texts
in particular. The article characterizes the "trace of ancient and medieval utopias, poslhomeric
"Odysseys" and geographical treatises about the wonders of India in the text corpus - "The Walk of
Agapius lo Paradise"', "Zosima's Walking to Rahmans", "The Tale of Macarius of Rome" - and the
ways of adapting mythological, literary and folk plot elements in its narrative structure.
