У статті розглянуто працю професора Є. А. Шевальова "Про паралогічне мислення" з точки
зору застосування автором ідей психоаналізу Зиґмунда Фройда. Досліджувана публікація 1930 року
є одним із перших джерел з психоаналізу в Україні. У ній з’являються Фройдові терміни "несвідоме", "цільове уявлення", "втрата реальності" та "всемогутність думок". Задля побудови власної
теорії автор відштовхується від психоаналітичного поняття про два принципи психічної діяльності. Текст "Про паралогічне мислення" також є цінним джерелом з історії науки в Україні, оскільки репрезентує інтелектуальну культуру автора. Найвищою цінністю для дослідника Є. А. Шевальова є раціональне логічне мислення, пріоритетними методами – типологія та класифікація. При цьому,
автор слідує засадничому психоаналітичному принципові дослідження патології задля кращого розуміння
норми.
The article considers application of Freudian psychoanalysis by E. Shevalev in “On Paralogical
Thinking”. His work was published in 1930, and it is one of the first receptions of psychoanalysis in
Ukraine. Freudian concepts ‘unconscious’, ‘purposive idea’, ‘loss of reality’ and ‘the omnipotence of
thoughts’ appear in the text. The author incorporates ‘unconscious’ into his argument in a strictly psychoanalytical
sense of the term. He speaks of the hidden, mostly unconscious effects which define the whole
structure of the formal consciousness and of the subject’s conscious conduct. In his theoretical findings,
the author starts from the psychoanalytical notion of the two principles of mental functioning. Shevalev’s
work “On Paralogical Thinking” is also a valuable source on the history of science in Ukraine. It represents
the axiology of the author’s intellectual culture. The rational logical thought is the researcher’s
dominant value. He considers logic to be a natural and innate human trait, a crucial evolutionary adaptation
to the external realty. Being a professor in psychiatry, Shevalev bases his theory of logical cognition
on the epistemological theory of notorious physicist Ernst Mach. His prior methods are typology and
classification. Although the author defines and redefines his concepts of ‘paralogical thinking’, ‘normal
logical thinking’ and ‘affective thought’ repeatedly, his typology retains uncertain. Shevalev’s effort to suit
the terminologies and classifications of all his authorities – Cleperéde, Bleuler, Janet, and Freud – at once
identifies the lines of conflict of psychiatric and psychoanalytic narratives about human psyche. Still, in
the course of his study, Shevalev follows the fundamental psychoanalytic principle of studying pathology
for acquiring knowledge about normalcy.
