Abstract:
Переломний момент у розвитку модерної європейської культури -
це XVII-XVIII ст., позначені появою наукового знання. Таке знання здобуває автономію щодо релігії і моралі, претендує на об’єктивність і практичну значущість, дивує сучасників новими відкриттями і засвідчує
дивовижні можливості розуму у пізнанні природи. Проте позиції філософів у оцінці знання розділилися. Одні, яких називають просвітителями,
вважали його запорукою прогресу і щастя народів та ладні були саму філософію реформувати на зразок наук про природу, інші були категорично проти цього знання, оскільки вбачали у ньому велику загрозу для суспільства. Серед запеклих критиків, наприклад, бачимо Жан-Жака Руссо,
в реакційність намірів якого одразу повірив Вольтер. Сучасні дослідники вже не вірять у таке і намагаються уважніше читати тексти Руссо.
Щось подібне, напевне, маємо зробити і з творами Григорія Сковороди.
Адже його ставлення до освіченості і знання залишається подразливою
темою.
