Питання цього дослідження виникло від зіткнення з повторюваним протиставленням у сучасній
гуманітаристиці, що перебуває під впливом перформативного, візуального і афективного поворотів, між значенням та інтерпретацією, з одного боку, та роботою і присутністю, з другого.
У статті відстежено інтелектуальні джерела цієї опозиції та розкрито її політичні ставки.
Стверджується, що два види виробництва – присутності і значення, не слід протиставляти, і річ
у тому, щоб балансувати між ними. Проаналізовано приклади із фільмів "Мовчання" Інгмара Бергмана і "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова, в яких мовчання використано в продуктивний
спосіб як одночасно опір інтерпретації і її провокування. Мовчання і присутність не обов’язково
скасовують значення, вони можуть збагачувати інтерпретацію.