Шалагінов, Борис2016-12-082016-12-082015Шалагинов Б. Б. Вильям Шекспир и Томас Манн : спор о красоте и грации в историческом контексте модерна / Борис Шалагинов // Питання літературознавства : науковий збірник. - 2015. - № 92. - С. 145-155.https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/10052Проводится сопоставление "Маленького господина Фридемана" Т. Манна и "Ричарда Ш" В. Шекспира в плане учения Ф. Шиллера о "грации", что дополняет разрабатываемую автором тематику о модернистическом проекте ранних романтиков и его исторической судьбе. Утверждается, что концептуально Т. Манн следует за Ф. Ницше. Эллины, в представлении "философа жизни", были готовы к трагическим столкновениям с роком, которому они противопоставляли силу, а не изысканную подвижность собственного духа. Внимание Ницше привлекают образы внутренней цельности, психологической монолитности. В эпоху Ницше и Манна Ренессанс осмыслялся как симбиоз красоты и силы, пусть нередко жестокой и губительной, но плодоносящей и жизнеутверждающей. Хотя оба автора очень редко обращались к шекспировским образам, но в совокупности их "философия жизни" опиралась на ренессансную целостность, героику и трагизм людского существования. Раскрывается квинтессенция ницшеанского антибуржуазного дискурса: целостность и монолитность личности являются условием трагического; хрупкость, утончённость, движение ("грациозность") приводят к гибели ещё до того, как личность успела вступить в состязание с суровой необходимостью. Таков совместный приговор философа и писателя в эпоху "декаданса" буржуазному обществу, уже не способному к высокоморальному мироощущению трагизма.Здійснюється зіставлення "Маленького пана Фрідемана" Т. Манна і "Річарда НІ" В. Шекспіра в плані вчення Ф. Шиллера про "грацію". Стаття є продовженням циклу праць автора про модерністичний проект ранніх романтиків та його історичну долю. Стверджується, що концептуально Т. Манн наслідує Ф. Ніцше. Елліни, в уявленні "філософа життя", були готові до трагічних зіткнень із фатумом, якому вони протиставляли силу, а не вишукану рухливість власного духу. Увагу Ніцше привертають образи внутрішньої цільності, психологічної монолітності. В епоху Ніцше і Манна Ренесанс осмисляли як симбіоз краси і сили, нехай часто жорстокої і згубної, але плодоносної і життєлюбної. Хоча обидва автори вкрай рідко зверталися до образів Шекспіра, але сукупно "філософія життя" спиралася на ренесансну цілість, героїку і трагізм людського існування. Акцентовано на квінтесенції ніцшеанського антибуржуазного дискурсу: цільність і монолітність особистості є умовою трагічного; тенедітність і витонченість, емоційна схвильованість ("граціозність") призводять до загибелі ще до того, як особистість встигла вступити у змагання з невблаганною необхідністю. Такий спільний вирок філософа і письменника в епоху "décadence" буржуазному суспільству, не здатному вже до високоморального світовідчуття трагізму.The object of the given article is the further development of the moral potential of Nietzsche’s antibourgeois discourse. The actuality is also related with the aforesaid. The research method is the Marxism. Scientific novelty: a comparison of "Little Herr Friedemann" by Th. Mann and "Richard III" by W. Shakespeare in terms of F. Schiller’s teaching of "grace" is made for the first time. The article is a continuation of the author’s works cycle about the modernist project of the early romantics and its historical destiny. The essence of the interpretation: the heroine of the story is devoured by the excitement, not of Friedemann’s beauty (he has a hump), but of the liveliness of his intelligence and the ideas refinement; however, in a moment of the decisive declaration the force of life, which source is beauty, prevails. The thoughts excitement (grace) turns out to be fragile and unstable before the vitality, and consequently before the power of beauty; the life protects itself from an excessive refined anxiousness as from the element of the decline. The article states that Th. Mann follows conceptually F. Nietzsche. Greeks in "philosopher’s of life" conception were ready for the tragic collision with the fate, which was opposed by the power, not by the fine mobility of their own spirit. Nietzsche’s attention is paid to the images of the inner integrity and psychological solidity. In Nietzsche’s and Mann’s time Renaissance was interpreted as a symbiosis of beauty and strength, often cruel and pernicious, but fertile and buoyant. Although both authors treated rarely the images of Shakespeare, but jointly the "philosophy of life" was based on the Renaissance integrity, heroics and tragedy of human existence. The article is accentuated on the quintessential of the Nietzsche’s antibourgeois discourse: the integrity and the solidity of the personality is a condition of the tragic; gracefulness and elegance, emotional excitement ("grace") lead to death even before the person managed to enter a competition with an inexorable necessity. Such is a common verdict of the philosopher and writer in the age of "decadence" to the bourgeois society, not capable to a tragic attitude.ruТ. МаннВ. ШекспірФ. ШиллерФ. НіцшекрасаграціяРенесансМодерндекадансWille zur Machtантибуржуазна критикастаттяTh. MannW. ShakespeareF. SchillerF. Nietzschebeautygracethe Renaissancethe ModerndecadencyWille zur MachtantibourgeoisarticleТ. МаннВ. ШекспирФ. ШиллерФ. НицшекрасотаграцияРенессансМодерндекадансWille zur Machtантибуржуазная критикастатьяArticle