Брюховецька, Ольга2022-09-092022-09-092003Брюховецька О. В. "Мамай" / Ольга Брюховецька // Кіно-театр. - 2003. - № 4. - С. 38-42.1562-3238https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/23780Є фільми, до яких дуже важко підступитися. Не в тому загальному сенсі "недосяжності", про яку говорив Раймон Беллур, — гетерономності фільму і вербального тексту, котрий має на меті його проаналізувати, а звідси — і фатальної неможливості адекватно процитувати фільм у тексті. Тобто, як в іншому контексті зауважив Крістіан Метц, аби повністю описати один кадр в усьому його конкретному перцептивному багатстві, потрібне не одне слово чи речення, а кілька абзаців або й сторінок. Попри це деякі фільми — і таких, завдяки Голлівуду, більшість — досить легко перекладаються на вербальну субстанцію. Здається, вони випадково стали фільмами і за інших обставин могли б бути романами чи коміксами. У таких фільмах сюжет важливіший, а вже те, який медіум використовується, має другорядне значення. З другого боку, є й такі фільми, які цю "недосяжність" радикалізують такою мірою, що їхнє існування можливе лише в аудіо-візуальній цілісності. Вони настільки самодостатні, що чинять опір будь-якій вербальній редукції. І це свідчить не стільки про те, що вони безсенсовні, скільки про те, що не всі сенси піддаються словесній артикуляції. Власне, до такого типу фільмів-у-собі належить "Мамай" Олеся Саніна. Його не перекажеш, не опишеш, не поясниш. Він ставить перед критиком завдання бути науковцем з методами художника. Може, це справді сон, який наснився режисерові? Глядачеві? Народові? Тож чи не варто скористатися методом вільних асоціацій?ukфільм "Мамай"епізодистатус словаефект відчуженняОлесь СанінжінкастаттяArticle