Федишин, Наталія2025-12-152025-12-152025Федишин Н. Культ Теребовлянської ікони Богородиці у Львові (1673–1770-ті рр.): механізми сакралізації та незавершена інституціоналізація / Наталія Федишин // Київська Академія. - 2025. - Вип. 22. - C. 179-203. - https://doi.org/10.18523/1995-025X.2025.22.179-2031995-025X2616-7123https://doi.org/10.18523/1995-025X.2025.22.179-203https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/37891The article examines the incomplete institutionalization of the cult of the Terebovlia Icon of the Virgin Mary within the St George’s cathedral in Lviv between 1673 and the 1770s. Methodologically, the study draws on the history of piety, concepts of sacred representation, and image mobility, distinguishing strategies of institutionalization (spatial anchoring, liturgical regularity, visual standardization) and material markers of devotion, above all the system of gifts/votives. The source base includes the inventories of 1719 and the 1730s, the 1717 confraternity statute, and court records from the 1760s–1770s. The article shows that Bishop Yosyf Shumlianskyi’s initiatives triggered sacralization (chapel/altar, confraternity, liturgy, visual marking) and generated a votive economy around the icon: lamps, vestments, silver adornments, precious textiles. Analysis of the composition and value of donations reveals the scale and social profile of the community gathering before the image, as well as the temporal dynamics of its support. Yet the project remained personalized and dependent on the bishop’s initiative; after his death, sustained institutional continuity did not emerge, and donations ceased to build the "critical mass" of public presence. The lawsuits of the later eighteenth century were the final stage of this trajectory, shifting the contest into the legal arena and underscoring limited institutional capacity. In this context, the visual narrative played a compensatory role in sustaining memory and visibility, without substituting for a broader cult infrastructure.У статті проаналізовано незавершену інституціоналізацію культу Теребовлянської ікони Богородиці у Львівському Святоюрському соборі між 1673 р. та 1770-ми роками. Методологічно робота спирається на історію побожності та концепції сакральної репрезентації і мобільності образів — із розрізненням стратегій інституціоналізації (просторового закріплення, літургійної регулярності, візуальної стандартизації) і матеріальних маркерів культу, передусім системи дарів/вотів. Джерельну базу становлять інвентарі 1719-го і 1730-х рр., а також судові матеріали 1760-х —1770-х рр. Показано, що процес сакралізації (каплиця/вівтар, братство, літургія, візуальне маркування) розпочався з ініціатив єпископа Йосифа Шумлянського, які сформували навколо ікони економіку дарів: світильники, ризи, срібне начиння, коштовні тканини. Аналіз складу й вартості пожертв увиразнює масштаб і соціальну конфігурацію спільноти, що гуртувалася перед образом, а також динаміку її підтримки в часі. Водночас проєкт залишився персоналізованим і залежним від ініціативи Шумлянського; після його смерті не виникло стійкої інституційної тяглості, а дари перестали нарощувати "критичну масу" публічної присутності. Судові процеси другої половини XVIII ст. стали радше фінальною стадією цієї траєкторії, перевівши суперечку в площину права й засвідчивши обмежений інституційний ресурс. У цих умовах візуальний наратив виконував компенсаторну функцію підтримки пам’яті, не замінюючи ширшої інфраструктури культу.ukТеребовлянська чудотворна ікона БогородицісакралізаціяЛьвівЛьвівська єпархіявасиліянирелігійна конкуренціяXVIII століттялокальний культстаттяTerebovlia miraculous icon of Virgin MarysacralizationLvivLviv eparchyBasiliansreligious competition18th centurylocal cultArticle