Пашко, Оксана2026-05-222026-05-222025Пашко О. В. Українські неокласики серед інших літератур світу / Oksana Pashko // Slavia. - 2025. - Vol. 94, Issue 4. - P. 501-511. - https://asjournals.lib.cas.cz/Slavia/article/uuid:a08ba672-c338-4d76-92dd-f8f31c3281ea/pdf?lang=en0037-6736https://asjournals.lib.cas.cz/Slavia/article/uuid:a08ba672-c338-4d76-92dd-f8f31c3281ea/pdf?lang=enhttps://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/39627Зацікавлений читач української літератури в Німеччині, який зараз поступово виховується, потребує нових перекладів, інтерпретацій, нової інформації. Творчість київських неокласиків – прекрасний для цього матеріал. Коли говорять про це поетичне коло, зазвичай мають на увазі п’ятьох поетів – Миколу Зерова, Максима Рильського, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмару та Освальда Бургардта. Більшість з них закінчила Київський університет св. Володимира, а розквіт їхньої творчості припав на 1920-ті, коли вони мешкали у Києві, де працювали в місцевих навчальних закладах. 1920-ті рр. в українській літературі часто називають або "розстріляним відродженням", або "червоним ренесансом". Обидві метафори потребують переосмислення, але як метафори вони добре схоплюють характерну ознаку часу – нечувану творчу активність тогочасних письменників. Ще видавали книжки автори, виховані модернізмом 1910-х рр., з його увагою до відточеної майстерності та світової культури. Заявило про себе й молоде покоління літераторів, що прийшло в літературу вже після періоду війн і революцій. Деякі з них продовжували пошуки модерністів, для інших – література 1900-1910 рр., з її психологізмом та стильовими відкриттями, здебільшого означала "буржуазну вигадку", ці нові пролетарські літератори, як вони самі себе називали, орієнтувалися на внутрішнього масового читача і згодом створили новий ідеологічний стиль – соцреалізм. Співіснування таких різних письменників в одну епоху в одній країні було конфліктним: у цій боротьбі перемогло молоде покоління, спадкоємців модерністів, якими і були неокласики, не просто вичавили з літературного процесу, їх знищили фізично. Усіх них хоча б раз за життя було арештовано, Миколу Зерова, Павла Филиповича та Михайла Драй-Хмару в 1930-х рр. заслано в табори, де або розстріляно, або страшною виснажливою працею доведено до смерті. У літературі залишився Максим Рильський, який після недовгого арешту 1931 р. був змушений не лише змінити тематику та стиль своїх поезій, а й стати активним громадським діячем. Ще пощастило вижити Освальду Бургардту, йому як етнічному німцю вдалося емігрувати з України до Німеччини того самого 1931 р.ukнеокласикипоезія неокласиківОсвальд Бургардт"Спогади про неокласиків"Антологія українських неокласиківрецензіяOther