Семків, РостиславРоманцова, Богдана2018-11-202018-11-202018Романцова Б. М. Час у європейському модерністському романі першої третини ХХ ст. : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук / Ролманцова Б. М. ; наук. кер. Семків Р. А. ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Києво-Могилян. акад.", НАН України, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. - Київ : [б. в.], 2018. - 228 с.https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14749Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.01.06 "Теорія літератури". Національний університет "Києво-Могилянська академія". Київ, 2018. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Київ, 2018. Дисертаційне дослідження є першою в українському літературознавстві спробою системного дослідження часу в європейському модерністському романі. У роботі окреслено термінологічне поле концепції часу, виділено критерії визначення базових різновидів часу в модернізмі, окреслено напрями аналізу різних типів часу. Окремо проаналізовано процес осмислення часу у гуманітарній думці ХІХ–ХХ ст., висвітлено загальну культурну трансформацію категорії часу у добу модернізму та її відображення в літературних текстах першої третини ХХ ст. Доведено, що час є частиною художнього світу, зображеного у творі, і водночас категорією поетики, що впливає на структуру твору і постає на різних рівнях: на рівнях авторської позиції, суб’єктивного часу окремих персонажів, як загальна концепція часу епохи. У дисертаційній роботі чільну увагу приділено текстуальному аналізу текстів В. Вулф, Д. Джойса, Ф. Кафки, М. Пруста, також виявленню засобів відображення часу в їхніх текстах. Визначено, що час у текстах цих письменників є не лише одним з аспектів поетики, а й виразником їхніх естетичних принципів, зокрема розуміння міри свободи автора у змалюванні дійсності. Тож зі зміною поетики їхніх творів від пізньореалістичної до модерністської також змінюється і домінантна категорія часу – від лінійного хронологічного до змішаного, циклічного часу і, нарешті, тривання як одного з основних типів часу у текстах ХХ–ХХІ ст. Аналіз текстів В. Вулф, Д. Джойса, Ф. Кафки, М. Пруста крізь призму категорії часу дозволив спростувати поширену думку про те, що творчість цих письменників є суцільно модерністською, і показати еволюцію їхніх стилів. У дисертаційному дослідженні доведено, що всі ці автори починали з реалістичної оповіді, в якій поступово починали проступати принципи модерністської поетики, а згодом приходили до модерністського тексту, в осерді якого – нова концепція часу. До реалістичних текстів, де домінує лінійний тип часу, у роботі зараховано роман "Америка" Франца Кафки, збірку "Дублінці" Джеймса Джойса, роман "Подорож назовні" Вірджинії Вулф. Виявлено, що в цих творах домінує лінійний час зі зрозумілою чіткою хронологією, впізнаваною топонімікою та сюжетом, що прямує від зав’язки до розв’язки. Оскільки одним з ключових жанрів ранніх текстів досліджуваних авторів є роман виховання, в "Америці" Кафки, "Подорожі назовні" Вулф і частині оповідань збірки "Дублінці" сюжет зумовлений розвитком головного героя чи героїні та їхніми спробами не лише завоювати новий простір, а й долучитися до панівної концепції часу, яку в романі уособлюють домінантні персонажі, наприклад, чоловіки старшого покоління в романі "Подорожі назовні" В. Вулф, нью-йоркські багатії в романі "Америка" Ф. Кафки, представники Гельського відродження в збірці "Дублінці" Д. Джойса. Для всіх перерахованих домінантних груп час односпрямований, пов’язаний із поступом, рухом вперед. І хоча в більшості перерахованих текстів йдеться про поразку і загибель чи вигнання головних героїв, а не їхній тріумф та інтеграцію у суспільство, доведено, що лінійний час в ранніх творах досліджуваних авторів постає на тематичну, ідейному і структурному рівнях. До романів зі змішаним типом часу в роботі зараховано "Процес" Франца Кафки, "Ніч і день" і "Кімнату Джейкоба" Вірджинії Вулф, "Портрет митця замолоду" Джеймса Джойса та "У пошуках втраченого часу" Марселя Пруста. Для всіх цих текстів характерне протиставлення диктату об’єктивного часу та внутрішнього переживання часу персонажами, наявність часових зміщень, а також загальна проблематизація питання часу, адже лінійний час не відповідає досвіду модерністського героя. Виявлено, що лінійність згаданих творів здебільшого проявляється на рівні сюжету і жанрової приналежності, а циклічність, позачасовість і тривання як різновиди часу, характерні для доби модернізму, – на рівні індивідуального переосмислення героями темпоральності та їхнього бунту проти диктату хронології. В усіх цих романах альтернативний, нелінійний тип часу уособлюють головні персонажі, тоді як лінійність стає "тлом", часом другорядних персонажів, яким явно чи імпліцитно протистоять герої. Це можна пояснити тим, що європейські автори початку ХХ ст. починали поступовий рух у бік модерністської поетики (і модерністського переосмислення часу відповідно) саме з головних персонажів (своїх ймовірних альтер его), оскільки образ головного героя, як правило, менш інертний і простіший для експериментування, ніж загальне тло оповіді. Текстуальний аналіз показав, що у творах умовного "перехідного періоду" автори почали експериментувати з категорією часу, поєднуючи різні підтипи темпорального у межах одного роману. Якщо у реалізмі час був непомітним тлом оповіді, помічним механізмом, що підштовхував сюжет та пояснював розвиток персонажа, то в модернізмі письменники використовують час свідомо і приділяють йому чимало уваги. Втім, у творах перехідного періоду все ж домінує лінійна концепція часу, тобто сюжет підкоряється традиційній схемі розвитку, романи, як правило, мають закритий фінал. Хоча в даних текстах і окреслено проблему співвідношення лінійного часу і внутрішнього суб’єктивного часу персонажів, її не висвітлено доглибно і не запропоновано нової концепції часу, що не ґрунтувалася б на позитивістській раціональності. Найважливішим висновком в нашій роботі стало твердження, що категорія часу суттєво змінилася у рамках модерністської поетики і набула невластивої їй до того гетерогенності. Акцент на важливості індивідуального світовідчуття персонажа, відмова від концепції всезнаючого наратора, а також стрімкий розвиток точних наук, зокрема фізики, призвели до того, що автори почали використовувати замість лінійного часу, що мав якнайточніше відтворювати фізичну реальність (у межах уявлень про неї у ХІХ столітті), складну, індивідуально осмислену темпоральність. Якщо в реалістичних творах час мав бути якнайнепомітнішим тлом, то в модернізмі став виразником авторської позиції. Докладний аналіз текстів В. Вулф, Д. Джойса, Ф. Кафки, М. Пруста дозволив нам вичленити основні типи часу у модерністському романі: лінійний час, циклічний, позачасовість і тривання. У кожному з аналізованих романів автори свідомо поєднують кілька або й всі ці типи часу, однак ми докладно зупинилися на основних, домінантних типах часу і спробували пояснити, чому автори обирають саме їх для розбудови сюжету. Здійснено герменевтичне прочитання "Замку" Кафки, "Улісса" Джойса і "Місіс Делловей" Вулф і виявлено, що для творів із циклічним типом часу характерні фактична відсутність розвитку персонажа і класичної літературної інтриги. Автор у таких випадках зображає події у межах певного відрізка часу, що сам є циклом, а описані події постають не як одноразові, унікальні акти, а як постійно повторювані дії персонажів. Для творів, в яких домінує тривання, що, як доведено в роботі, є одним з найважливіших типів суто модерністського часу, характерний уривчастий сюжет, у якому домінують дрібні події, що постають із неочікуваного ракурсу, інтенсивне внутрішнє життя персонажів, заперечення причинно-наслідкового зв’язків, інтенсивна робота пам’яті. Визначено, що такий час характерний насамперед для епопеї "У пошуках втраченого часу" Марселя Пруста та роману "Місіс Делловей" Вірджинії Вулф. У роботі доведено, що і циклічний час і, особливо, тривання пов’язані з концептами пам’яті, досвіду, ідентичності, що також актуалізує дане дослідження. Також простежено основні естетичні константи, пов’язані із категорією часу, в текстах проаналізованих авторів. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в роботі вперше не лише комплексно досліджено час у європейському модерністському романі першої третини ХХ ст., а й проаналізовано процес зміни категорії часу в творах досліджуваних письменників. Нарешті, виділено основні типи часу, характерні для модерністських текстів цього періоду, і показано процес переходу від категорії реалістичного лінійного часу до модерністської гетерогенної темпоральності. Практичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі означено важливий аспект аналізу модерністських текстів та окреслено підходи до дослідження часу як однієї з основоположних категорій модерністської поетики. Порівняння часу в ранніх і зрілих творах досліджуваних авторів дозволяє простежити ґенезу поетики їхніх текстів й осмислити, як змінювалося розуміння часу в літературі першої третини ХХ століття. Результати представленого в дисертації теоретичного та практичного аналізу можуть бути використані дослідниками європейського літературного модернізму загалом, а також окремих письменників цього періоду.Thesis for the degree of candidate of Philological Sciences by the speciality 10.01.06 – "Literary theory". National University of "Kyiv-Mohyla Academy". Kyiv, 2018. Ukraine National Academy of Sciences Taras Shevchenko Literature Institute. Kyiv, 2018. The thesis research is the first attempt in Ukrainian literature studies to systemically examine time in the European modernist novel. In this work, a terminological field of the time concept is described; criteria for defining the basic types of time in modernism are specified; ways of analysing different types of time are described. There is a separate analysis of the process of time comprehension in the humanitarian thought of the XIXXX centuries, as well as a presentation of the general cultural transformation of the category of time in the modernism epoch and its representation in literary texts of the first third of the XX century. It is proven that time is a part of the fictional world depicted in a literary work and at the same time a category of poetics, which influences the structure of the work and presents itself at different levels: the level of the author’s position, the level of characters’ subjective time and as a general time concept of the epoch. Main attention in the thesis work is paid to the textual analysis of works by Virginia Woolf, James Joyce, Franz Kafka, Marcel Proust, as well to defining the methods of time representation in their texts. It is defined that time in the works of these authors is not only one of the aspects of poetics but also an expressive means of their aesthetic principles, especially of their understanding of the author’s level of freedom in depicting reality. So, along with the change in poetics of the works from late realistic to modern, the dominant category of time also changes – from linear chronological to mixed, cyclic time and finally duration as one of the main types of time in texts of the XX–XXI centuries. Analysing the texts of Virginia Woolf, James Joyce, Franz Kafka, Marcel Proust through the prism of the time category allowed us to refute the popular opinion that the works of these authors are totally modern and to show the evolution of their styles. The thesis work shows that all these authors began with realistic narration which has been gradually influenced by the principles of modern poetics and then came to a modern text, the heart of which is the new concept of time. The novel "America" by Franz Kafka, the short story collection "Dubliners" by James Joyce, the novel "The Voyage Out" by Virginia Woold are classified in this work as realistic texts with a prevalent linear type of time. It is revealed that in there works, linear time with a clear and understandable chronology, familiar toponymic and a plot which spans from setup to denouement is dominating. As one of the key genres in the early texts of the named authors is bildungsroman, in Kafka’s "America", Woolf’s "The Voyage Out" and in part of the stories of the "Dubliners" collection, the plot is defined by the development of the main character and his or her attempts to not only conquer a new territory but also to become closer to the prevalent concept of time, which is represented by the dominant characters – for example, men of the older generation in "The Voyage Out", New York rich men in "America", representatives of the Gaelic renaissance in "Dubliners". For all these dominant groups, time has a single direction, associated with stale movement forward. While most of the named texts describe loss and death or ostracism of the main characters, not their triumph and integration into society, it is proven that linear time in the early works of the aforementioned authors is presented at thematic, ideologic and structural levels. Franz Kafka’s "The Trial", Virginia Woolf’s "Night and Day" and "Jacob’s Room", James Joyce’s "A Portrait of the Artist as a Young Man" and Marcel Proust’s "In Search of Lost Time" are classified in this work as novels with a mixed type of time. For all these texts, a counterposition of the dictate of objective time and the charaters’ inner feeling of the time, presence of temporal dislocations and a general problematisation of the time issue are typical, as linear time does not correspond to the experience of the modern hero. It is revealed that the linearity of the aforementioned works is mostly represented at the levels of plot and genre identification, while cyclicity, extratemporaneousness and duration, the kinds of time typical for the modernism epoch, are represented at the level of the characters’ individual reconcideration of temporality and their revolt against the dictate of chronology. In all these novels the alternate, nonlinear type of time is personified by the main characters, while linearity becomes a background, a time of secondary characters, which are openly or secretly opposed by the heroes. This may be explained by the fact that European authors of the beginning of the XX century began slowly moving towards modern poetics (and, respectively, a modern reconsideration of time), starting with the main characters (their probable alteregos), as the image of the main character is usually less inert and easier to experiment with that the general background of the narration. Textual analysis has shown that in the works of the so-to-say "transitionary period" the authors started experimenting with the time category, interleaving different subtypes of the temporal inside a single novel. While in realism, time has been an invisible background of the narration, an auxiliary mechanism which pushed the plot forward and helped explain the character development, in modernism authors use time deliberately and give it substantial attention. Nevertheless, in the works of the transitionary period the linear concept of time is still dominating, so the plot is subject to a traditional development scheme; as a rule, novels have a closed ending. While the problem of relation between linear time and inner subjective time of the characters is outlined in these texts, it is not deeply elaborated on and there is no new concept of time proposed which won’t be based on positivist rationality. The most important conclustion of our work is the statement that the category of time has substantially changed in modern poetics and acquired a heteregeneousness which was not typical for it before. Emphasis on the importance of the character’s individual perception of the world and defying the all-knowing narrator concept together with swift development of science, especially physics, have led to the fact that authors started using a complicated, individually comprehended temporality instead of linear time which had to precisely depict physical reality, as it has been perceived in the XIX century. While in realistic works time had to be a totally invisible background, in modernism it has become a means to express the author’s position. An in-depth analysis of texts by Virginia Woolf, James Joyce, Franz Kafka, Marcel Proust allowed us to outline the main types of time in the modern novel: linear, cyclic, extratemporaneousness and duration. In each of the analyzed novels, authors consciously unite several or even all of these types of time, but we have analyzed the main, dominant types in detail and tried to explain why these are the authors’ choice to build the plot. We have performed a hermeneutic reading of Kafka’s "The Castle", Joyce’s "Ulysses" and Woolf’s "Mrs Dalloway" and found out that for works with a cyclic type of time, a virtual absence of character development and classic literary intrigue are typical. In such cases the author depicts events during a certain timespan, which is itself a cycle, and the events are perceived not as one-time unique acts, but as constantly repeated actions of the characters. For those works where the dominant type of time is duration, which, as proved in this work, is one of the most important types of time specific to modernism, characterictic features are a fragmentary plot with a prevalence of small events depicted from an unexpected andle, intense inner life of the characters, denial of cause-and-effect relationship, intense memory work. It is defined that such a type of time is typical first of all for the epopee "In Search of Lost Time" by Marcel Proust and the novel "Mrs Dalloway" by Virginia Woolf. The work proves that cyclic time and especially duration are connected with the concepts of memory, experience, identity, which also actualizes this research. The main aethetic constants related to the category of time in the texts of the authors analyzed are also outlined. Scientific novelty of this thesis work is that it the first work to not only make time in the European modern novel of the first third of the XX century subject to a complex analysis, but also to analyze the process of changing the time category in the works of the aforementioned authors. Finally, the main types of time characteristic for the modern texts of the given period are outlined, together with showing the transition process from the category of realistic linear time to modern heterogeneous temporality. Practical significance of this research is that the work describes an important aspect of modern texts analysis, outlining approaches to exploration of time as one of the fundamental categories of modern poetics. A comparison of time in early and late works of the given authors allows to trace the genesis of their texts’ poetics and to consider how the perception of time has changed in literature of the first third of the XX century. The results of the theoretical and practical analysis given in the thesis may be used by scholars researching European literary modernism in general as well as specific writers of this period.ukчасмодернізмДжеймс ДжойсВірджинія ВулфФранц КафкаМарсель ПрусттриванняtimemodernismJames JoyceVirginia WoolfFranz KafkaMarcel ProustdurationдисертаціяThesis