Семигіна, Тетяна2010-09-242010-09-242010https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/855Слід визнати, що модель охорони здоров’я, притаманна Україні, не відповідає сучасним реаліям. З одного боку, економічним. Ринкові відносини поставили під сумнів усезагальність і універсальність безоплатної медицини, механізми фінансування галузі та конкретних лікувальних закладів. Відтак право на безкоштовні медичні та інші послуги у сфері охорони здоров’я стало декларативним. Адже більшості пацієнтів, за даними опитувань, доводилося за ці послуги сплачувати. З другого боку, далася взнаки нова професійна концепція – «громадське здоров’я», яка розглядає охорону здоров’я як комплексне явище, що виходить за межі впливу на медичні заклади. Згідно з новими підходами політика охорони здоров’я повинна передбачати заплановані й незаплановані дії державних, приватних та громадських організацій, що позначаються на стані здоров’я населення, яке має не тільки фізичний, а й психологічний та соціальний виміри. На практиці це означає втрату лікарями монополії на охорону здоров’я й визнання системи надання медичних послуг проміжним елементом у забезпеченні якості життя населення. Викликом для української системи охорони здоров’я стали й соціально небезпечні захворювання – ВІЛ/СНІД, туберкульоз, наркоманія тощо. Епідемії виявили адміністративну неспроможність структур Міністерства охорони здоров’я України протистояти складним проблемам.ukВІЛСНІДHIVAIDSArticle