Бестерс-Дільґер, Юліане2012-12-212012-12-212012Бестерс-Дільґер Ю. Мовна політика України на тлі європейського та пострадянського досвіду / Бестерс-Дільґер Ю. // Наукові записки НаУКМА. - 2012. - Т. 137 : Філологічні науки. - С. 12-16.1996-5931https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/1930The history of European language policy makes it clear that activities of the European Parliament and the Parliamentary Assembly of the Council of Europe (PACE) have been the triggers for enhanced consideration of minority languages and minorities since 1979. They reacted to the renaissance of minorities in the 1970s. Of the two resulting documents, the European Charter of Regional or Minority Languages and the Framework Convention for the Protection of National Minorities, the latter has found wide acceptance, whereas the ratification of the former has been met with distrust. Ukraine, forced to sign and ratify both documents when it entered the European Council in 1995, is the fi rst real touch-stone to test the applicability of these documents in post-soviet states. This contribution shows that the particular Ukrainian situation, as well as the specific type of Ukrainian politicians who misuse the Charter for political aims, is not compatible with the Charter’s goal. Therefore, some European organizations feel more and more obliged to protect the only state language, Ukrainian. This development leads to Ukrainian politicians’ non-compliance with European recommendations.Історія європейської мовної політики чітко вказує на те, що діяльність Європейського парламенту та Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) була каталізатором для посиленої уваги до міноритарних мов та меншин від 1979 р. Ці європейські структури зреагували на відродження меншин у 70-х рр. Із двох важливих документів – Європейської хартії регіональних або міноритарних мов та Рамкової конвенції із захисту національних меншин – друга була загально схвалена, тоді як ратифікація першої отримала певний спротив. Україна була змушена підписати та ратифікувати обидва документи, коли вступила до Ради Європи 1995 р. Таким чином, Україна стала першою країною, де перевірили застосовність цих документів для пострадянських країн. Як показує дослі- дження, особливість української ситуації полягає в тому, що українські політики неправильно використовують цей документ для політичних цілей, що не збігаються з метою хартії. Окремі європейські організації дедалі більше відчувають обов’язок захистити статус української мови як єдиної державної. Такий розвиток подій призводить до несприйняття українськими політиками європейських порад.ukмовна політикаЄвропейський СоюзОБСЄРада ЄвропиВенеціанська комісіязаконопроект "Про засади державної мовної політики"language policyEurope UnionOSCEEuropian ParliamentVenice CommissionBill “On the Prinsiples of the State Language Policy”Article