Король, Денис2025-07-242025-07-242025Король Д. О. Криза як стимул соціокультурних і цивілізаційних трансформацій: регулярний катастрофізм узбережжя Перу / Денис Король // Наукові записки НаУКМА. Історія і теорія культури. - 2025. - Т. 8. - C. 65-80. - https://doi.org/10.18523/2617-8907.2025.8.65-802617-89072663-2160https://doi.org/10.18523/2617-8907.2025.8.65-80https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/35720Numerous studies have addressed the issue of crisis as a socio-cultural phenomenon, and in recent years, the reasons for such investigations have become increasingly abundant. For some researchers, a crisis is synonymous with "disaster" or "catastrophe," while others interpret these as sequential stages. Some view a crisis as an "evil" and a "harbinger of collapse," whereas others see it as a necessary stimulus for development, without which stagnation is inevitable. Clearly, both positions represent extremes. The first is academically outdated, while the second tends towards speculation—though certain global leaders evidently do not perceive it as such, finding "dvizhukha" necessary, and seeing crisis and chaos as pathways to "making things great again." Natural catastrophism vividly illustrates socio-cultural challenges; overcoming these allows society to reach new levels, whereas unpreparedness leads directly to collapse. Pre-Columbian societies of Central Peru’s coastal regions effectively illustrate this latter thesis. The Pacific coast at these latitudes regularly experiences the "El Niño–Southern Oscillation" phenomenon, triggering numerous local natural disasters, disrupting agriculture, and severely undermining societal norms for extended periods. One prominent conclusion regarding Andean pre-Columbian societies identifies El Niño as a catalyst for religious and cultural transformations. Most strikingly, this is exemplified by the pre-ceramic societies of the late Archaic period (3500/3300–1800 BCE). The monumental urbanism of this society is popularly known as the "Caral Civilization" or the "Norte Chico Culture." Indeed, the Norte Chico River valleys are but a few among many, and Caral on the Supe River is neither the only nor the earliest monumental architectural complex. Nonetheless, Caral remains significant and illustrative, potentially serving, based on archaeological evidence, as a local cultic and administrative center. Yet can we speak of "cult" or "administration" in societies lacking metallurgy or even ceramics? Conversely, is it appropriate to evaluate pre-Columbian societies using standards derived from canonical Near Eastern centers? Conservative, orthodox researchers frequently avoid terms like "city" and "civilization" for societies such as Moche, Wari, and Tiwanaku—a caution that is regrettable and fundamentally mistaken. Applying these concepts to Caral and other pre-ceramic centers of Peru (such as Áspero, Fortaleza, Bandurria, and El Paraíso) might indeed involve some speculation. However, even the most cautious researchers recognize that these societies approached such levels closely, with only repeated large-scale El Niño events decisively undermining their development. The coordination and societal unity required to withstand these phenomena initially united their ancestors fifteen centuries earlier, enabling them to create architectural masterpieces and significantly reducing warfare, as evidenced by the absence of weapons and related imagery until the mid-2nd millennium BCE. Their case is an evident model for contemporary societies navigating post-industrial transitions.На прикладі доколумбового перуанського суспільства докерамічної епохи (3500/3300–1800 рр. до н. е.) розглянуто регулярний природний катастрофізм (Ель-Ніньйо), який демонструє проблематику кризових соціокультурних викликів, здолавши які суспільство здатне вийти на новий рівень. Якщо ж суспільство не готове до подібних викликів, воно прямує до колапсу, що можна побачити на матеріалах старожитностей Норте-Чико та урбаністичного центру Караль. Археологічний матеріал цієї спільноти свідчить про прояви масової згуртованості та щільних мережевих зв’язків, підкріплених потребою в масових церемоніях у монументальних забудовах урбаністичних центрів докерамічної епохи. Подібні спостереження слугують цікавим актуальним прикладом до сучасних світових проблем з відповіддю на новітні виклики та катастрофи. Побічно автор загострює увагу на самобутності андських цивілізацій та принциповій помилковості проводити прямі історико-культурні та археологічні типологічні паралелі між перуанськими суспільствами та відомими культурами й цивілізаціями Близького Сходу.ukкризалихокатастрофізмкультурна резильєнтністьЕль-Ніньйодоколумбове ПеруНорте-Чикопервинний урбанізмархітектурний монументалізмсоціокультурні трансформаціїцивілізаційні процесикультурні проблемикультурна праісторіясоціокультурний простірміждисциплінарністьстаттяcrisisdisastercatastrophismcultural resilienceEl NiñoPre-Columbian PeruNorte Chicopristine urbanismarchitectural monumentalismsocio-cultural transformationscivilizational processescultural problemscultural prehistorysocio-cultural spaceinterdisciplinarityArticle