Серветник, Володимир2026-04-292026-04-2920251113041-1254https://doi.org/10.52058/3041-1254-2025-8(18)-744-750https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/39191The article offers a comprehensive analysis of the role played by civil society in the formation and development of Ukraine’s veteran sector from 2014 to the present, against the backdrop of the full-scale Russian invasion of 2022. It examines international "citizen transition" approaches, reviews domestic and foreign reports, and draws on IOM and Ukrainian Veterans Foundation survey data to juxtapose global and Ukrainian reintegration contexts. Five functional clusters of veteran NGOs are identified: service providers, advocacy bodies, memorial initiatives, self-organized groups, and analytical centers. The study shows that more than 60 % of Ukrainian veterans have sought assistance from NGOs at least once, confirming high trust in the third sector as the primary support line. Regional disparities are revealed: only 28 % of veterans in the south and east have access to specialized services, compared with 70–75 % in Kyiv, Lviv, and Dnipro. Key obstacles include politicization, competition for scarce resources, the absence of a permanent coordination platform, and gender inequality reflected in insufficient attention to women veterans’ needs. A set of recommendations is proposed: establishing a standing advisory body of veteran NGOs under the Ministry for Veterans Affairs or the Cabinet of Ministers; introducing a stable grant program via the Veterans Foundation; creating a certification system and open registry of organizations; launching a public procurement mechanism for social services provided by NGOs; expanding regional support through micro-grants and mentoring; and implementing quotas or preferences for women-led initiatives. The study argues that these steps can elevate civil society from an auxiliary executor to a full-fledged co-creator of state veteran policy, ensuring territorial and gender balance.Стаття присвячена всебічному аналізу ролі громадянського суспільства у становленні й розвитку ветеранського сектору України з 2014 р. до сьогодні на тлі викликів повномасштабної агресії 2022 р. Проаналізовано міжнародні підходи "громадянського переходу", контент вітчизняних і зарубіжних звітів, а також дані опитувань IOM та Українського ветеранського фонду, що дало змогу зіставити світовий та український контексти реінтеграції. Виділено п’ять функціональних груп ветеранських ГО: послугонадавачі, адвокаційні структури, меморіальні ініціативи, самоорганізовані осередки та аналітичні центри. Доведено, що понад 60 % українських ветеранів бодай раз зверталися саме до громадських організацій, що засвідчує їхню довіру до третього сектору як до першої ланки підтримки. Виявлено регіональні диспропорції доступу: лише 28 % ветеранів південних і східних областей можуть скористатися необхідними сервісами порівняно з 70–75 % у Києві, Львові та Дніпрі. Обґрунтовано, що ключовими бар’єрами залишаються політизація організацій, конкуренція за обмежені ресурси, відсутність сталої координаційної платформи та гендерна нерівність, яка проявляється у недостатньому врахуванні потреб жінок-ветеранок. Запропоновано комплекс рекомендацій: створення постійного дорадчого органу ветеранських ГО при Мінветеранів або КМУ, запровадження стабільної грантової програми через УВФ, розроблення системи сертифікації та відкритого реєстру організацій, упровадження механізму державного замовлення соціальних послуг у ГО, розширення регіональної підтримки малогрантовими конкурсами й менторством, а також запровадження квот чи преференцій для жіночих ініціатив. Реалізація цих кроків, як доведено в дослідженні, здатна трансформувати громадянське суспільство з допоміжного виконавця на рівноправного співтворця державної ветеранської політики, забезпечивши її територіальну та гендерну збалансованість.ukгромадянське суспільствоветераниУкраїнареінтеграціягендернеурядові організаціїстаттяcivil societyveteransUkrainereintegrationgendernongovernmental organizationsArticle