Брюховецька, Лариса2024-02-262024-02-262006Брюховецька Л. І. Принадність наївного, або фемінізм по-українськи / Лариса Брюховецька // Кіно-Театр. - 2006. - № 1. - С. 13-14.1562-3238https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/28078У Театрі імені Івана Франка "Наталку Полтавку" поставив режисер із Москви Олександр Ануров (уже несподіванка!). Друга несподіванка- поставив у жанрі мюзиклу (власне, п’єсу й так неможливо уявити без музики Миколи Лисенка й пісні до "Наталки Полтавки" стали народними). Несподіванка третя — одну з головних ролей виконав Олег Скрипка, естрадний співак, незмін-ний рушій гурту "ВВ" і написав свою музику до знаменитих арій Наталки, Петра і Возного. Відповідно, до цієї музики адаптувалася і гра акторів. Наталка Тетяни Міхтіної — відкриття театру. Дебютна роль виявилася яскравою й цілком вписується в "естрадний" (чи "мюзикловий") ухил вистави. Для цього потрібен наголос не на стражданнях героїні, а на легкості, з якою вона виходить з екстремальних ситуацій. І тут її Наталка дуже вдало демонструє фемінізм по-українськи: ніхто, ніщо (навіть звичай) не змусить підкоритися українку, яка любить. Бо вистава взагалі-то про любовukІван Котляревський"Наталка Полтавка"Тарас ЖиркоОлег СкрипкаПетро ПанчукстаттяArticle