Агеєва, Віра2023-04-062023-04-062022Агеєва В. П. Культурний спротив як стратегія київських неокласиків / Віра Агеєва // Studia Ucrainica Varsoviensia. - 2022. - № 10. - С. 125-146. - https://doi.org/10.31338/2299-7237suv.10.82299-7237https://doi.org/10.31338/2299-7237suv.10.8https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/24926The article is devoted to the problem of cultural resistance and modernization of Ukrainian national identity in the conditions of intensifi cation of imperial grip in the post-UNR period, after national revolution. It deals with the strategies of coexistence with the winners, which were developed in the community of neoclassics in Kyiv, about the preservation of cultural sovereignty while demonstrating political loyalty to the regime. The concept of cultural resistance is interpreted with the additional analytical tools of post-colonial studies and memory studies. Neoclassicists, especially Mykola Zerov, focused on the Europecentered trends in the country’s literature. Kyiv became a place of privilege in the poetry of Zerov and Rylskyi. For this creative community the city was still the cultural capital, and the revanchist divestiture of the city’s capital status was perceived as an act of victors’ revenge. The literary life itself appears to be an invariant of the inner emigration of neoclassics. The addressee of their texts was imagined as a privileged reader, which also meant resistance to dominant concepts of mass, proletarian art.Стаття присвячена проблемі культурного спротиву та модернізації української національної ідентичности за умов посилення імперського тиску в постуенерівський період. Ідеться про стратегії співіснування з переможцями, вироблені в колі київських неокласиків, про настанови на збереження культурного суверенітету попри демонстрування політичної лояльности до режиму. Поняття культурного спротиву виробляється у цій статті з допомогою аналітичного інструментарію постколоніалізму та студій пам’яти. Неокласики, зокрема Микола Зеров, зосередилися на простеженні європеїстських інтенцій вітчизняної літератури. Упривілейованим місцем спогаду стає у поезії Зерова та Рильського Київ. Для цієї мистецької спільноти він завжди зоставався культурною столицею, а реваншистське позбавлення міста столичного маєстату вони завжди сприймали як наругу переможців. Сам літературний побут неокласиків був інваріантом внутрішньої еміграції. Адресатом їхніх текстів бачився свій упривілейований читач, що також означало протистояння панівним концепціям масового, пролетарського мистецтва.ukідентичністькультурний спротивкиївські неокласикиурбанізмколективна пам’ятьстаттяidentitycultural resistanceKyiv neo-classicsurbanismcollective memoryArticle