Кіно-ТеатрІлюстроване видання, аналітичний і водночас популярний мистецький журнал.https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/44612024-03-29T10:56:04Z2024-03-29T10:56:04Z19851Зв'язок з культурною традицією (до 50-річчя кінофакультету) : [інтерв'ю з актором, кінорежисером і сценаристом Василем Вітром]Вітер, Васильhttps://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/282912024-03-19T01:00:51Z2012-01-01T00:00:00Zdc.title: Зв'язок з культурною традицією (до 50-річчя кінофакультету) : [інтерв'ю з актором, кінорежисером і сценаристом Василем Вітром]
dc.contributor.author: Вітер, Василь
dc.description.abstract: Василь Вітер — актор, кінорежисер, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України. Закінчив акторський (курс М. Верхацького, 1972) та режисерський (курс В. Кісіна, 1976) факультети КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого. 1994-го заснував і очолив студію "ВІАТЕЛ", на якій упродовж 17 років було створено близько 120 фільмів, зокрема цикли "Відродження культурних пам’яток" (10 стрічок, серед яких: "Успенський собор", "Михайлівський Золотоверхий", "Володимирський собор у Херсонесі", "Михайлівський Золотоверхий монастир. 900 років") та документально-постановочний серіал "Гра долі". З травня 2011 року Василь Вітер очолив Інститут екранних мистецтв Університету ім. І. Карпенка-Карого.
2012-01-01T00:00:00ZДуель заблуканихШвець, Юлійhttps://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/282812024-03-16T01:00:49Z2012-01-01T00:00:00Zdc.title: Дуель заблуканих
dc.contributor.author: Швець, Юлій
dc.description.abstract: Гоголівський "Вій", будучи грандіозним витвором нашого великого земляка, зберігав, зберігає і, ймовірно, завжди зберігатиме якусь неймовірну таємницю. Сприяють цьому і фабульна нелінійність, і те, що автор зазирає в безодню вічного конфлікту так глибоко, як тільки можна, і відкриває там не глухий морок, а сліпуче сяйво, яке висвітлює одвічну проблему "жіночо-чоловічих" стосунків (хоча цим не вичерпується весь зміст повісті) гранично гостро, жагуче-драматично, провокативно. Назва спектаклю відрізняється від першоджерела, і це, мабуть, не випадково: для буденної свідомості "відьма" істота більш знакова, більш зрозуміла, ніж "вій". Услід за Гоголем, вистава погоджується з основним догматом віри: жінки, точніше, їхня "гостра" краса є найбільш витонченим знаряддям Сатани, і вже якщо він підчепить на її естетичний гачок, то не позбудешся його до смерті - всього лиш за одну мить у вир з голови до п’ят затягне. Тільки зачепить такою красою - і прокинеться біс, який до пори до часу дрімає у кожному, і прощавай - пропала людина православна. І тому більше, ніж умоглядних "віїв" (волохато-вухато-приземкуватих), краси матеріальної (жіночої бездушної) слід остерігатися, стверджує спектакль.
2012-01-01T00:00:00ZІталійська п'єса на українській сценіЛогвинова, НінаШвець, Юлійhttps://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/282792024-03-16T01:00:27Z2012-01-01T00:00:00Zdc.title: Італійська п'єса на українській сцені
dc.contributor.author: Логвинова, Ніна; Швець, Юлій
dc.description.abstract: Італійський театр розвивав стиль і форму, які походять від комедії дель арте. Комедія дель арте назавжди стала фундаментом італійського театру, незалежно від історичного часу. Едуардо де Філіппо побудував на цій основі свій театр. Створюючи його в іншу епоху, він привніс у драматургію проблеми, характерні для післявоєнної Італії, - голод, спекуляції, шахрайство, здирництво, - надавши всьому цьому внутрішньої гіркоти і властивого італійцям гумору. У театрі ім. Т. Шевченка поставили комедію Е. де Філіппо "Циліндр". Її часто ставлять і в Росії, і в Україні. В Харкові вона йде як "Зваблення по-італійськи". Зміна назви п ’єси не принципова, позаяк символіку ймення "Циліндр" глядач розуміє не завжди. Важливе інше: вистава вдалася, і глядач сприймає її із захватом. Загалом вистава "Зваблення по-італійськи" засвідчує чималі можливості українських акторів, а також появу серйозного режисера в театрі ім. Т. Шевченка.
2012-01-01T00:00:00ZЛюбов та інші "Бутерброди"Погрібна, Аннаhttps://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/282772024-03-16T01:00:24Z2012-01-01T00:00:00Zdc.title: Любов та інші "Бутерброди"
dc.contributor.author: Погрібна, Анна
dc.description.abstract: На прем’єру "Гімну демократичної молоді" у театрі ім. І. Франка глядачі чекали з зацікавленням. Інтригувала вже сама новина, що робота над постановкою триває на сцені не камерного експериментального театру, а національного, з яким класика асоціюється більше, ніж сучасність. Раніше вистави за творами Сергія Жадана ставили тільки в харківському театрі "Арабески" ("Червоний Елвіс") і в німецькому місті Ландсхут ("Депеш Мод"). Обидві інсценізації тісно пов’язані з текстами: постановка "Депеш Мод" майже дослівно йде за текстом, а в "Червоному Елвісі" з динаміків лунає начитана акторами п ’єса, іцо на сцені передається засобами хореографії. "Гімн демократичної молоді" демонструє інший підхід: над інсценізацією режисер Юрій Одинокий із Сергієм Жаданом працювали два роки. "Гімн демократичної молоді" позиціонувався театром як вистава для молоді, що дозволить розширити репертуар та аудиторію. Але тим, чия юність припала на 1990-ті і хто пам’ятає тіньову економіку, "боксерів за справедливість" та інших "суперксероксів" того часу, вже далеко за ЗО. А та молодь, на яку, вочевидь, спрямовувалася вистава, асоціює цей період радше з диснеївськими мультфільмами з перших відеомагнітофонів, ігровими приставками "Dandy" і жуйками "Love is". Тому любові та жартів у виставі для більшості було достатньо, зважаючи на реакцію молодих глядачів та почуті після вистави розмови. Проте Жадана, для якого і гумор, і любов є чимось складнішим та іншим, у постановці відверто бракувало.
2012-01-01T00:00:00ZАндрій Білоус: "Театр - це унікальна можливість спробувати себе в ролі Творця"Ільків, Вікторіяhttps://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/282762024-03-16T01:01:00Z2012-01-01T00:00:00Zdc.title: Андрій Білоус: "Театр - це унікальна можливість спробувати себе в ролі Творця"
dc.contributor.author: Ільків, Вікторія
dc.description.abstract: 2011 року Андрієві Білоусу - одному з найяскравіших представників молодої української генерації театральних режисерів, продюсеру та викладачу - виповнилося 35. Ця зміна вікового статусу спонукає до певних підсумків. Змінилася тематика вистав режисера: він більше зосередився на проблемах моралі та людських взаємовідносин. Пробує себе в жанрі "перформансу" ("Ріверсайд драйв"), та робить висновок, що це не його. Білоусу більше до вподоби психологічний драматичний театр, який досліджує почуття та переживання людини. Андрій Білоус починав свою творчу діяльність як актор, каже, що завжди хотів бути режисером: "Театр - це унікальна можливість спробувати себе в ролі Творця. Це момент створення свого власного світу, і ти, як маленький Бог, народжуєш те, чого ніколи не було - абсолютно іншу матерію, інший космос". Андрій зізнається, що й досі сумнівається у правильності вибору професії, та, попри сумніви, жодна його режисерська робота не пройшла непоміченою. Театральні журналісти піддавали жорсткій аналітичній критиці його вистави, але відзначали його талант, амбіційність та оригінальне режисерське бачення.
2012-01-01T00:00:00ZОлександр Муратов: людина зблизькаБрюховецька, Ларисаhttps://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/282732024-03-16T01:00:17Z2012-01-01T00:00:00Zdc.title: Олександр Муратов: людина зблизька
dc.contributor.author: Брюховецька, Лариса
dc.description.abstract: "Я завжди уважно слухаю людей і це дає мені матеріал для творчості".
Олександр Муратов народився 1935 року в Харкові, в родині українського поета Ігоря Муратова. 1959 року закінчив ВДІК (майстерня С. Герасимова). В інституті зняв десять короткометражних фільмів. Працював на кіностудії ім. М. Горького в Москві (фільм "Біля крутого яру"), на Одеській кіностудії ("Наш чесний хліб" 1962, обидва - разом із Кірою Муратовою), "Явдоха Павлівна" (1966). З 1967 по сьогодні- режисер Київської кіностудії ім. 0 . Довженка. Фільми: "Великий клопіт через маленького хлопчика" (1968, у співавторстві), "Чи вмієте ви жити?" (1970, співавтор сценарію), "Будинок з привидами" (1972), "Місто біля моря" (1973, обидва — телевізійні за повістю "Стара фортеця", співавт. сценарію), "Гуси-лебеді летять" (1975), "Співає Лідія Гавриленко" (1975, у співавт.), "Щедрий вечір", (1976), "Любаша" (1978, співавт. сценарію, Другий приз і приз глядачів XII Всесоюзного КФ, Ашхабад), "Ранок за вечір мудріший" (1981, співавт. сценарію), "Гонки по вертикалі" (1983), "Золотий ланцюг" (1986), "Танго смерті"{ 1991), "Дорога нікуди" (1992) "Геть сором!" (1994), "Вальдшнепи" (1996), "Провінційний роман" (2002), "Вбивство в зимовій Ялті" (2004), "Татарський триптих" (2005). Режисер численних документальних стрічок.
2012-01-01T00:00:00Z"Егоїстичне прагнення до свободи не переможе кам'яного світу... " : Леся Українка на сцені Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка (за матеріалами преси)Седунова, Оленаhttps://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/282722024-03-16T01:00:56Z2012-01-01T00:00:00Zdc.title: "Егоїстичне прагнення до свободи не переможе кам'яного світу... " : Леся Українка на сцені Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка (за матеріалами преси)
dc.contributor.author: Седунова, Олена
dc.description.abstract: Харківські шевченківці тричі зверталися до творів Лесі Українки, обираючи з її драматургічної спадщини "Камінного господаря" (1966), "Бояриню" (1991), яка на той час тільки-но повернулася до читачів на сторінках журналу "Прапор", "Адвоката Мартіана" (2002). Але що може бути точкою відліку в оцінці цих вистав? Відомий мистецтвознавець Н. Кузякіна стосовно драматургічного конфлікту у драмах Лесі Українки писала: "Трагедію породжує зіткнення вірності, відданості своєму покликанню - з мінливістю життя і ближніх. Закони реального життя і світ існування героїв Лесі Українки розчленовані, вихід до життя для героїв її драм смертельно небезпечний. Залишаючись вірними собі, герої поетеси засуджують самих себе на самотність або, не витримавши зустрічі з реальністю, гинуть". (У книзі: "Леся Украинка и Александр Блок"). А відтворити ці конфлікти на сцені - річ непроста. Свого часу мріяв про постановку "Лісової пісні" з Мавкою - Т. Грінік режисер А. Літко. І віриться у те, що в майбутньому драматургія Лесі Українки все ж таки повернеться до репертуару театру, заснованого Курбасом як театр поетичний.
2012-01-01T00:00:00ZГенерал-хорунжий як сценаристБрюховецька, Ларисаhttps://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/282702024-03-16T01:00:06Z2012-01-01T00:00:00Zdc.title: Генерал-хорунжий як сценарист
dc.contributor.author: Брюховецька, Лариса
dc.description.abstract: Ім’я Юрія Тютюнника (псевдонім Юртик) віддавна інтригує кінознавців, та й не дивно - військовий діяч, здавалося б, далекий від літературної творчості, написав кіносценарій "Звенигора", що ліг в основу однойменного фільму знаменитої Довженкової трилогії. І хоча у титрах фільму імен сценаристів не зазначено, факт причетності генерала-хорунжого армії УНР до українського кіно незаперечний. Крім того, він зіграв самого себе у фільмі "ПКП", де показано Другий Зимовий похід і в гротескному стилі образ Симона Петлюри (Одеська кінофабрика, 1926). За радянських часів про Тютюнника не можна було нічого знайти, його ім’я було фактично заборонене. Сьогодні інформації більше, хоча самого тексту літературного сценарію досі не опубліковано (не знайдено), а фільму "ПКП" в Україні немає - його показав у Києві французький дослідник українського кіно Любомир Госейко, знайшовши стрічку в одному зі французьких кіноархівів. Юрій Тютюнник - соратник Симона Петлюри. Він міг би загинути в боях, але ворожа куля наздогнала його в Москві аж через 8 років після останньої битви з більшовиками під Коростенем. Юрій Тютюнник навряд чи увійшов би в історію українського кіно, якби не його участь у "Звенигорі". Сьогодні продовжують з ’являтися статті і книжки про Юрія Тютюнника. Інтерес до творчості Довженка тим більше не зникає - кілька років тому в Україні випущено відреставровані його фільми на DVD, виходять дослідження про його творчість і в нас, і за рубежем. Той момент, коли 1927 року творчі долі цих двох особистостей на короткий час перетнулися, викликає інтерес, адже певною мірою обидва вони уособлюють долю розтерзаної у XX столітті України.
2012-01-01T00:00:00ZЕйзенштейн як дзеркало російської революціїСкуратівський, Вадимhttps://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/282692024-03-16T01:01:08Z2012-01-01T00:00:00Zdc.title: Ейзенштейн як дзеркало російської революції
dc.contributor.author: Скуратівський, Вадим
dc.description.abstract: Кінорежисер Ейзенштейн з надзвичайною послідовністю і достеменністю "екранізував" той маршрут, кінематографічно віддав-відтворив парадокс "Жовтня", який на своєму схилку вельми ретельно почав поновлювати те, що він у жовтні 1917-го, здавалося б, навічно поруйнував. Ейзенштейн ніби "екранізував" національну долю, яка в його "монтажі" розпочинає з демонтажу романовської імперії, а завершує - вавилонським громадженням імперії сталінської. Ще задовго до того, як 1992 року портрети Миколи Другого і Йосипа Першого раптом постали поряд на московській Манежній площі, де тоді правила перший свій маніфестаційний шабаш "антиєльцинська" опозиція, ті "портрети" в якійсь умовній "подвійній експозиції" демонічно взаємопросвічують у пізніх Ейзенштейнових фільмах. І так само прихована від стороннього ока - і так само геніальна ейзенштейнівська графіка...
2012-01-01T00:00:00ZНа нашій, не своїй землі... Довкола сценарію "Україна в огні"Скуратівський, Вадимhttps://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/282682024-03-15T01:00:53Z2012-01-01T00:00:00Zdc.title: На нашій, не своїй землі... Довкола сценарію "Україна в огні"
dc.contributor.author: Скуратівський, Вадим
dc.description.abstract: ЗО січня 1944-го року - обрядово проти ночі - Сталін влаштував вікопомне для українського кіно (і взагалі України) дійство: оглушливий розгром Довженкового сценарію "Україна в огні". У присутності всього радянсько-партійного керівництва. І всіх його провідних українських "асистентів" ....Отож, 1-го лютого того року 10-та сесія сталінського "парламенту" 1-го скликання, з подачі самого Молотова, приймає закон... чи не про "усамостійнення" союзних республік: про надання їм зовнішньополітичних і навіть військових, власне організаційно-воєнних повноважень! Посередині тієї сталінської "революції" у всерадянській структурі, тієї аж "радикальної" її "конституційної" перебудови опинилася - саме Україна. Власне, у Сталіна тоді були дві, ніби взаємовиключні, стратегії щодо України. Перша - у напрямі цілковитого її знищення, депортації її населення "кудись" на Схід (про це якось пізніше), друга - надання їй, всього-на-всього, штибу "самостійності". Стільки ж фантомної, скільки інструментальної. Ідеться, однак, уже не лише про безберегий цинізм сталінської "української" інтриги: напіввинищена двома гіпердиктатурами Україна раптом опиняється посередині майбутньої, вже доволі близької повоєнної світової політики! Йдеться і про інше. Йдеться про те, що відповідний "український" проект Сталіна розпочинається десь із початку осені-1943, з лихоманкової московської та тегеранської конференцій союзників. Отож, Довженко пише свій сценарій української ситуації, а Сталін - свій...
2012-01-01T00:00:00Z