Державна політика в сфері вищої освіти в умовах глобальних змін: освіта дорослих як відповідь на виклики : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
Loading...
Date
2026
Authors
Студілко, Максим
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 052 "Політологія" (05 "Соціальні та поведінкові науки"). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертація є комплексною науковою працею, що присвячена теоретико-методологічному обґрунтуванню ролі навчання впродовж життя (Lifelong Learning – LLL) і освіти дорослих (Adult Education – AE) як стратегічних інструментів державної політики щодо забезпечення стійкості та адаптивності сучасних політичних систем. Автор стверджує, що сучасний світопорядок перебуває у фазі біфуркації, де змагаються дві моделі: демократична, заснована на партнерстві та правах людини, і силова, орієнтована на нескінченні війни. Встановлення першої моделі безпосередньо залежить від сили мереж активних і освічених громадян, що робить освіту важливим системотворчим чинником майбутнього. Методологічна основа дослідження поєднує класичний системний підхід, інституціоналізм, синергетику та теорію стійкості (resilience studies). У теоретико-методологічному розділі автор обґрунтовує політичний вимір освіти дорослих. Доведена доцільність вивчення освіти дорослих не лише як світоглядного явища, а як інструмента адаптивності політичних систем, що координується державною політикою. Автор уперше доводить доцільність саме політичного виміру вивчення освіти дорослих. У межах цього розділу вдосконалено зміст категорій "навчання впродовж життя" (LLL), "освіта дорослих" (AE), "політична система сучасності" та "адаптивність політичної системи". У роботі вдосконалено зміст категорії освіта впродовж життя, яка трактується як безперервний процес опанування нових компетентностей Ключовим теоретичним внеском автора є розробка типології політичних систем за рівнем їхньої адаптивності – здатності реагувати на зовнішні виклики та структурні кризи в контексті реалізації та коригування державної політики. Запропоновано до аналізу такі типи систем: реактивно-стабільні, функціонально-адаптивні, проактивно-адаптивні та трансформаційно-адаптивні. Реактивно-стабільні системи діють зі запізненням, орієнтовані на збереження стану та мінімалізації впливу. Освітня політика в них вертикальна та консервативна. Функціонально-адаптивні системи своєчасно коригують політику, працюючи в "режимі навчання". Освіта в таких системах виконує роль соціального контролю та соціалізації. Проактивно-адаптивні системи здатні передбачати виклики завдяки сильній аналітичній спроможності та довірі суспільства до влади. Трансформаційно-адаптивні системи здатні змінювати архітектуру світопорядку, формуючи новий суспільний договір. Це дозволяє аналізувати державну політику не як статичний набір норм, а як динамічний процес "інституційного навчання". Особливої уваги заслуговують трансформаційно-адаптивні системи, що здатні не просто виживати, а формувати нові інституційні практики через становлення "трансформаційних лідерів", здатних продукувати ціннісні парадигми суспільств. У роботі детально проаналізовано глобальні виклики, що детермінують сучасну державну освітню політику: тенденції авторитаризму, міграційні зсуви, цифровізація (вплив ШІ), демографічна криза ("суперстаріння" націй), що вимагає розвитку "срібної економіки". Особливу увагу приділено концепту "лімінальної війни" – стану невизначеності та розмитих меж між миром і війною, що характерно для російської агресії проти України. За таких умов освіта дорослих стає запорукою збереження суб’єктності держави. У дисертації адаптивність політичної системи України у зв’язку з освітою дорослих посідає центральне місце завдяки аналізу еволюції цих процесів у період Війни за Незалежність (після 2014 р.). Автор виокремлює такі етапи: 2014–2016 рр. – соціально-компенсаторна адаптивність – виживання системи завдяки волонтерським мережам та самоорганізації суспільства; 2016–2019 рр. – протягом усього життя індивіда, та освіта дорослих, що є складником LLL і охоплює формальне, неформальне та інформальне навчання. структурно-функціональна адаптивність – інституціоналізація реформ і поява "якорів стабільності" (ЄС, донори); 2019–2021 рр. – управлінсько-технологічна адаптивність – акцент на цифровізації та інноваціях в управлінні; 2022–2024 рр. – мобілізаційно-мережева адаптивність – надвисока адаптивність через злиття держави, армії та суспільства; 2024–2025 рр. – гібридна адаптивність відновлення – співіснування логік війни та відбудови; прогноз на 2026–2032 рр. – селективна інституційна адаптивність – нерівномірна адаптивність за секторами (висока в безпеці та цифровізації, низька в судовій системі) з активним впровадженням європейських стандартів. Така періодизація є матеріалом для аналізу стійкості політичної системи. Автор доводить, що для України освіта дорослих є ключовим інструментом відновлення людського і пропонує формулу адаптивності політичної системи, яка базується на синергії трьох компонентів: швидкості навчання інституцій, якості людського капіталу, рівня довіри суспільства до змін. Доведено, що інвестиції в освіту дорослих дозволяють оновлювати компетентності нації без руйнівних "кадрових революцій", забезпечують економічну мобільність, зменшують вразливість громадян до популізму та дезінформації. У другому розділі автором розглянуті глобальні тренди розвитку LLL. Ідентифіковано комплекс викликів, що детермінують сучасну освітню політику: соціально-політична поляризація, цифровізація (вплив ШІ), демографічна криза ("суперстаріння" націй) і міграційні зсуви. Обґрунтовано потребу в освіті як засобі виживання в умовах розмитих меж між миром і війною, де населення має опановувати спеціальні знання – від тактичної медицини до кібербезпеки. Визначено ключові тренди Європейського простору вищої освіти: міждисциплінарність, цифровізація, інклюзивність і впровадження системи мікрокваліфікацій як відповіді на динамічний ринок праці. Розглянуто світові моделі AE через умови становлення та розвитку освіти дорослих в національних моделях LLL 5 держав (США, Канада, Велика Британія, Франція, Сінгапур). Це дає змогу уникнути сліпого копіювання чужого досвіду та пропонувати зважені рішення для України. Для цього запропоновані критерії порівняння: умови, в яких LLL активізувалася як елемент національної моделі вищої освіти чи як стратегічний пріоритет розвитку держави; політико-правове забезпечення розвитку освіти протягом життя в державі; інституціоналізація освіти дорослих як складника LLL; показники адаптивності політичної системи; динаміка соціально-економічних показників розвитку держави; наявність/відсутність кореляції між динамікою соціально-економічних показників розвитку держави, показниками адаптивності політичної системи та розвитком LLL. Компаративний аналіз дозволив автору виокремити національні моделі AE: англосаксонська (США, Канада, Велика Британія), що характеризується децентралізацією та мінімальним втручанням держави, де ініціатива належить меншим адміністративним одиницям та ринку; континентальна (Франція, Німеччина) – базується на високому рівні державного регулювання та фінансування з метою широкого доступу громадян до освітніх послуг; азійська (Сінгапур), що демонструє глибоку централізацію, де програма SkillsFuture є усвідомленою частиною економічної стратегії, а держава є головним інвестором
у людський капітал. Третій розділ містить кількісно-якісний аналіз викликів воєнного часу, зокрема систематизовано такі втрати України як руйнування освітньої інфраструктури, негативне сальдо освітньої міграції молоді, критичне недофінансування освіти та інші. Проаналізована еволюція державної політики в сфері вищої освіти та освіти дорослих. Виокремлено етапи становлення освіти дорослих в Україні: від пострадянського періоду та інституціоналізації під впливом Болонського процесу до проривного періоду 2022–2025 рр., коли освіта дорослих стала ресурсом національної стійкості та механізмом адаптивності політичної системи. Ця теза доведена кейсами трансформації академічних практик. Відзначено перехід від моделі «післядипломної освіти» до "навчання протягом життя", де університети стають центрами суспільної стійкості. Проаналізовано успішні академічні кейси, зокрема створення в Національному університеті "Києво-Могилянська академія" факультету "Києво-Могилянська школа професійної та неперервної освіти" (kma_pro). Ця інституція впроваджує магістерські програми з політики врядування в місті, економічної дипломатії та GR-політик, управління освітою, а також широкий спектр короткострокових навчальних програм для дорослих у сфері перемовних процесів, стратегічного управління розвитком громад, стратегічних комунікацій і психофізики присутності, формуючи когнітивну гнучкість нових еліт. Також розглянуто досвід Житомирської політехніки у реінтеграції ветеранів, Сумського державного університету в розвитку "міст, що навчаються" [Студілко, 2022а; 2022b], кейси бізнес-освіти kmbs, KSE, УКУ. Автором сформований портрет здобувача програм освіти дорослих – 2026 на підставі відкритих даних на офіційних ресурсах провайдерів таких програм і групових інтервʼю з тими, хто навчався на таких програмах й випустився у 2024 і 2025 роках. Виявлено, що переважно на програмах освіти дорослих навчається фахівець віком 28–55 років, який цінує гнучкість, нетворкінг, прикладний зміст програм і репутацію університету. Автор робить висновок, що навчання протягом життя – це визначальний механізм адаптивної політичної системи. Вона знижує соціальну напругу, зменшує спротив реформам і робить трансформації політично здійсненними. У дисертації запропоновано комплекс рекомендацій для державної політики: прийняття та імплементація Закону "Про освіту дорослих" для гармонізації з нормами Європейського Союзу (ЄС); масштабування системи мікрокваліфікацій, що дозволяє перенавчати фахівців за 2–5 місяців під конкретні потреби відбудови; розвиток мережі освітніх хабів та цифрових освітніх центрів для внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО) та постраждалих від війни; запровадження "цифрового освітнього паспорта" для відстеження індивідуальних освітніх траєкторій тощо. Результати дослідження підтверджують гіпотезу: чим більше держава інвестуватиме в освіту протягом життя та освіту дорослих, відповідно до викликів, тим адаптивнішою буде її політична система. Доведено, що в умовах війни освіта дорослих виконує функцію швидкого реагування на дефіцит кадрів, забезпечує реінтеграцію ветеранів і ВПО, знижує соціальну напругу та робить державні реформи політично легітимними.
Description
PhD thesis to obtain the degree of Doctor of Philosophy in the Programme Subject Area 052 "Political Science" (05 "Social and Behavioral Sciences"). – National University of Kyiv-Mohyla Academy, Kyiv, 2026. The dissertation research constitutes a comprehensive scholarly study devoted to the theoretical and methodological substantiation of the role of Lifelong Learning (LLL) and Adult Education (AE) as strategic instruments of state policy to ensure the stability and adaptability of modern political systems. The author argues that the current world order is in a phase of bifurcation, where two models compete: a democratic model based on partnership and human rights, and a power-based model oriented toward perpetual warfare. The establishment of the former model directly depends on the strength of networks of active and educated citizens, which makes education a key system-forming factor of the future. The methodological framework of the study combines the classical systems approach, institutionalism, synergetics, and resilience theory (resilience studies). (both are good, you choose) In Chapter 1, "Theoretical and Methodological Foundations of Research on Public Policy in the Field of Higher Education," the author substantiates the political dimension of adult education. The author has demonstrated the expediency of examining adult education (AE) not merely as a pedagogical phenomenon, but as an instrument of adaptability of political systems coordinated by public policy. For the first time, the relevance of precisely the political dimension in the study of adult education has been substantiated. Within this chapter, the content of the categories "Lifelong Learning" (LLL), "Adult Education" (AE), "the contemporary political system," and "adaptability of the political system" is refined. The study further develops the conceptual understanding of "Lifelong Learning" (LLL), interpreted as a continuous process of acquiring new competences throughout an individual’s life, and of "Adult Education" (AE), which constitutes a component of LLL and encompasses formal, non-formal, and informal learning. The author's key theoretical contribution is the development of a typology of political systems based on their level of adaptability – their ability to respond to
external challenges and structural crises in the context of implementing and adjusting public policy. The following types of systems are proposed: reactive-stable, functionally adaptive, proactively adaptive, and transformationally adaptive. Reactivestable systems operate with delay, focusing on preserving the status quo and minimizing impact. Their educational policy is vertical and conservative in nature. Functionally adaptive systems adjust policies in a timely manner, operating in a "learning mode." In such systems, education performs the functions of social control and socialization. Proactively adaptive systems are capable of anticipating challenges due to strong analytical capacity and a high level of public trust in government. Transformationally adaptive systems are able to reshape the architecture of the world order by forming a new social contract. This typology makes it possible to analyze public policy not as a static set of norms, but as a dynamic process of "institutional learning." Particular attention in the study is devoted to transformationally adaptive systems, which are capable not merely of survival, but of generating new institutional logics through "transformational" leaders, who is capable of producing valuable paradigms for societies. The dissertation provides a detailed analysis of global challenges that determine contemporary educational policy, including the rise of authoritarianism, migration shifts, digitalization (particularly the impact of artificial intelligence), and the demographic crisis (“super-aging” of nations), which necessitates the development of the "silver economy." Special attention is paid to the concept of "liminal war" – a condition of uncertainty and blurred boundaries between peace and war, characteristic of Russia’s aggression against Ukraine. Under such conditions, adult education becomes a safeguard for preserving state agency. The adaptability of Ukraine’s political system and the role of adult education in this process occupy a central place in the dissertation through an analysis of the evolution of adaptability during the War for Independence (after 2014). The author identifies the following stages: 2014 – 2016 (Socio-compensatory adaptability): survival of the system through volunteer networks and societal self-organization; 2016 – 2019 (Structural-functional adaptability): institutionalization of reforms and the emergence of "anchors of stability" (the EU, donors); 2019 – 2021 (Managerial-technological adaptability): emphasis on digitalization and governance innovation; 2022 – 2024 (Mobilization-network adaptability): exceptionally high adaptability through the fusion of the state, the army, and society; 2024 – 2025 (Hybrid recovery adaptability): coexistence of war and reconstruction logics. Assumption for 2026 – 2032 (Selective institutional adaptability): uneven adaptability across sectors (high in security and digitalization, low in the judiciary system) accompanied by active implementation of European standards. The periodization of Ukraine’s adaptability (from socio-compensatory to hybrid) constitutes unique material for analyzing the resilience of the political system. The author demonstrates that for Ukraine, adult education serves as a key instrument for restoring human capital under these conditions. A formula of political system adaptability has been proposed, based on the synergy of three components: the speed of institutional learning, the quality of human capital, and the level of public trust in change. It has been demonstrated that investments in adult education enable the renewal of national competences without disruptive personnel overhauls, ensure economic mobility, and reduce citizens’ vulnerability to populism and disinformation. In Chapter 2, "Global Changes as a Determining Condition for the Formation of Contemporary Public Policies in the Field of Higher Education," the author examines global trends in the development of Lifelong Learning (LLL) and continuing education. A set of challenges shaping contemporary educational policy has been identified, including socio-political polarization, digitalization (particularly the impact of artificial intelligence), demographic crisis ("super-aging" of nations), and migration shifts. The need for education as a means of survival in conditions of blurred boundaries between peace and war has been substantiated, where the population must acquire specialized knowledge ranging from tactical medicine to cybersecurity. The key trends of the European Higher Education Area have been outlined, including interdisciplinarity, digitalization, inclusiveness, and the introduction of micro-credential systems as a response to the dynamic labor market. Global models of Adult Education (AE) have been analyzed through the conditions of formation and development of adult education within national LLL models in five countries (the United States, Canada, the United Kingdom, France, and Singapore). This approach makes it possible to avoid uncritical borrowing of foreign experience and to propose balanced and context-sensitive solutions for Ukraine. For this purpose, the author proposes the following comparative criteria: the conditions under which lifelong learning was activated either as an element of the national higher education model or as a strategic priority of state development; the political and legal framework ensuring the development of lifelong learning within the state; the institutionalization of adult education as a component of LLL; indicators of the adaptability of the political system; the dynamics of socio-economic development indicators of the state; the presence or absence of correlation between the dynamics of socio-economic development indicators, the indicators of political system adaptability, and the development of LLL. The comparative analysis enabled the author to distinguish the principal national models of Adult Education (AE): The Anglo-Saxon model (United States, Canada, United Kingdom), characterized by decentralization and minimal state intervention, where initiative primarily belongs to subnational administrative units and the market. The Continental model (France, Germany), based on a high level of state regulation and public funding aimed at ensuring broad access of citizens to educational services. The Asian model (Singapore), demonstrating deep centralization, where the SkillsFuture program is an integral part of the national economic strategy and the state acts as the principal investor in human capital. Chapter 3, "Adult Education within the National Model of Higher Education in Ukraine," presents an in-depth quantitative and qualitative analysis of wartime challenges. The chapter systematizes Ukraine’s losses, including the destruction of educational infrastructure, youth educational migration (negative educational migration balance), critical underfunding of education, and structural gaps. Against this background, the evolution of public policy in higher education and adult education has been analyzed. The stages of adult education development in Ukraine have been identified: from the post-Soviet period and institutionalization under the influence of the Bologna Process to the breakthrough period of 2022–2025, when adult education became a resource of national resilience and a mechanism of political system adaptability. This thesis is substantiated through cases of transformation in academic practices. The transition from the model of "postgraduate education" to "lifelong learning" is emphasized, with universities emerging as centers of societal resilience. The dissertation analyzes successful academic cases, including the establishment of the faculty "Kyiv-Mohyla School of Professional and Continuing Education" (kma_pro) at the National University of Kyiv-Mohyla Academy. This institution implements master’s programs in urban governance policy, economic diplomacy and GR policies, education management, as well as a wide range of short-term adult education programs in negotiation processes, strategic community development management, strategic communications, and the psychophysics of presence, thereby fostering the cognitive flexibility of new elites. The experience of Zhytomyr Polytechnic State University in veteran reintegration and Sumy State University in developing "learning cities" has been also examined, alongside business education cases such as Kyiv-Mohyla Business School (kmbs), Kyiv School of Economics (KSE), and Ukrainian Catholic University (UCU). The author constructs a profile of the 2026 adult education program participant based on open data from official providers’ resources and group interviews with graduates of 2024 and 2025. Adult learners have been proved to be predominantly professionals aged 28–55 who value flexibility, networking opportunities, applied program content, and the reputation of the university. The author concludes that lifelong learning constitutes the "nervous system" of an adaptive political system. It reduces social tension, decreases resistance to reforms, and renders transformations politically feasible. The dissertation proposes a comprehensive set of public policy recommendations, including: the adoption and implementation of the Law "On Adult Education" aligned with EU norms; the scaling up of micro-credential systems enabling professional retraining within 2–5 months in response to reconstruction needs; the development of a network of educational hubs and digital learning centers for internally displaced people (IDPs) and war-affected populations; and the introduction of a "digital educational passport" to track individual learning trajectories. The research findings confirm the hypothesis that the more a state invests in lifelong learning and adult education, in line with the challenges, the more adaptive its political system will be. It is demonstrated that under wartime conditions, adult education performs a rapid response function to workforce shortages, facilitates the reintegration of veterans and IDPs, reduces social tension, and contributes to the political legitimacy of state reforms.
Keywords
державна політика, державна політика в сфері вищої освіти, освіта дорослих, політична система, адаптивність політичних систем, глобальні виклики, сталий розвиток, компаративний (порівняльний) аналіз, ринок праці, ЄС, євроінтеграція, війна, відновлення України, дисертація, public policy, public policy in higher education, adult education, political system, adaptability of political systems, global challenges, sustainable development, comparative analysis, labour market, EU, European integration, war, Ukraine’s recovery
Citation
Студілко М. А. Державна політика в сфері вищої освіти в умовах глобальних змін: освіта дорослих як відповідь на виклики : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії / Студілко Максим Анатолійович ; наук. кер. Нагорняк Тетяна Леонтіївна ; Національний університет "Києво-Могилянська академія", Міністерство освіти і науки України. - Київ : [б. в.], 2026. - 242, [15] с. : схеми, табл., діагр. - Містить додатки.