"Невже тільки вічно незрячий блажен?"

Abstract

Статтю присвячено аналізу "Сліпців" Миколи Бажана – унікальної поеми, де антитрадиціоналізм, розвінчування святощів, неспіввідносних із новими актами історичного дійства, явлені з послідовністю, на яку ніхто подоти не одважувався. "Сліпці", цей лист із прірви національної поразки, з відчайної безвиході зацькованого й приреченого художника, утверджують єдино можливий у такій ситуації вибір, право не прийняти накинену непереборними обставинами роль жертви, мученика й плакальника, здатність і готовність іти проти течії. Якраз такий вибір дає надію на свободу. Навіть осліплений і покинений на вибоїстому роздоріжжі все ж повинен, хай і навпомацки, "намацувати тропи". "Сліпці" демонструють і в тодішній Бажановій творчості, і в усій вітчизняній літературі двадцятих років настанову на утвердження сили, спротиву, боротьби, пристрасно дискутованого тоді активного романтизму (чи, за Хвильовим, романтики вітаїзму), який підносив вольове начало і діяльного, цілеспрямованого персонажа.

The article is dedicated to the analysis of Mykola Bazhan’s unique poem "The Blind Men", the poem where antitraditionalism, debunking of sacred ideas, that do not correlate with the new acts of history, are revealed with that sequence that was never presented before. "The Blind Men", a letter from the abyss of national defeat, from the desperate impasse of persecuted and fated artist, establishes the only possible choice in such a situation – the right not to accept the role of victim, martyr and mourner foreseen by the insurmountable circumstances, ability and willingness to go against the tide. This particular choice gives hope for freedom. Even blinded and left at the bumpy crossroads, the one still has "to grabble trails", though doing it gropingly. "The Blind men" demonstrates the performance of power, resistance, struggle, and action, Romanticism which than was debated passionately (or, according to Khvylyovyi, romance of vitalism) and willful inception and active outright character both in the Bazhan’s art of that time and in all national literature of the 1920th.